Дорогі читачі Букнету.
Запрошую до новинки Спадкоємиця крізь час 

Анотація
У дев'яносто один рік Зуравія Ромодановська була впевнена, що її історія завершилася.
Та фатум виявився іншим.
Прокинувшись у тілі своєї дев'ятнадцятирічної правнучки, вона отримує другий шанс прожити життя, яке вже втратила. Та разом із молодістю на неї чекають п'ятдесятимільйонна спадщина, смертельно небезпечні родинні таємниці й убивця, який досі ховається серед найближчих.
Щоб урятувати себе й дізнатися правду, Мірабелла має прийняти дивний магічний дар, розгадати загадку старовинного заповіту та пройти чималий шлях, у якому вона зустріне своє кохання.


Цитата: 

— З днем народження, люба Мірочко.

На тому кінці дроту пролунав знайомий сміх — легкий, не зіпсований фальшивими нотами дорослого життя.

— І я тебе вітаю, бабуню! Це ж не тільки моє свято, а й твоє. Ми з тобою — як дві сторони однієї монети, пам’ятаєш?

Від її голосу в моїх грудях, десь під зашкарублим від старості серцем, розлилося тепло. Я мимоволі всміхнулася. Дев'ятнадцять років тому народилася моя правнучка. Саме в мій день народження. Тоді я ще вірила, що доля зробила мені подарунок, передаючи естафету. Відтоді ми щороку жартували про наше «подвійне свято».

Але час — це безжальний лихвар. Він забирає відсотки щодня. Мірабелла вже давно не та маленька дівчинка з вічно розбитими колінами та кумедно розпатланими косичками. А я… я вже не бадьора «бабуня», яка могла за ніч перекроїти стару сукню на свято у садочок. Я — дев’яностооднорічна руїна, яку тримає на світі лише впертість та кілька родинних таємниць, занадто важких, щоб забрати їх у могилу.

Як же мені хотілося подарувати їй щось справжнє, що не продаси за гроші.

Та, на жаль, мій нинішній подарунок мав присмак полину.
Поки Міра розсипалася у привітаннях, я кинула погляд на фамільний кишеньковий годинник, що лежав на тумбочці. Його срібний корпус потемнів, але стрілки невблаганно відміряли останні години мого земного життя.

— Міро, — я перебила її, і мій голос прозвучав сухіше, ніж я хотіла. — Ви з матір’ю маєте приїхати до Львова. Сьогодні.

У слухавці запала неприродна тиша.

— Щось сталося? —обережно запитала іменинниця.

Кмітлива дівчинка. Наша кров. Вона одразу збагнула: старі Ромодановські не кличуть у гості просто заради торту зі свічками.