Доброго вечора, мої хороші.

Сьогодні діє знижка на книгу "Розплата за кохання". Якщо ви її ще не читали, запрошую. Дууууже емоційна і пристрасна історія кохання.

Анотація до книги "Розплата за кохання"

     Три роки тому, цей чоловік вирвав мені серце і зганьбив на весь інститут. Я змушена була залишити навчання і поїхати з міста. Тепер, коли я здається щойно заспокоїлась і почала нове життя, він знов з'явився. Але я вже не та наївна дівчинка. Я стала сильнішою. І цього разу я не дозволю йому зламати мене. Тепер мені є заради кого жити. Мої дітки. Точніше, наші дітки. Про яких він ніколи не дізнається.

#Емоційно
#Пристрасно
#Відверто
#Виправлення помилок минулого
#Перше і єдине кохання
#Зустріч через роки
#Спільні діти
18+

   уривок.

     Вранці  ми  з  татом  зробили вигляд, наче вчора нічого не сталось.  Спокійно поснідали  і разом поїхали в  інститут. Йому  ще  в  дорозі  зателефонували  і  сказали  терміново з'явитись в деканат.  Не знаю що там сталось, але тато  почав  помітно нервувати.  Коли ми  приїхали,  він  відразу  пішов  в головний корпус,  а  я  попрямувала  в  інший корпус, в якому в мене має бути перша пара.

    - Ось і наша порнозірка. - почула  за  спиною  але  не звернула уваги.  Зараз  знайду Костю  і  скажу  йому  що  тато  більше  не  буде  втручатись  і  забороняти нам зустрічатись.

    - Цікаво, ти безкоштовно  знімалась, чи Ковальов  заплатив  тобі  за  відеозйомку? - почувши прізвище  Кості  я  напружилась  і  почала прислухатись. 

     - Як  він  її  називав?  Лисичкою?  Ей, лисичко,  може  досить прикидатись сором'язливою  донькою математика?  - що?  Про  що  це  вони? Я  зупинилась  і  розвернулась  до  них.

     - А  я  то  думаю, чого  це  Ковальов  раптом  почав  захищати обділених  і  знедолених. - регоче  Ігор. - Ти  просто  дозволила  тра*нути  себе  на  камеру?

     - Ти  що  придурок? - кричу.  - Таблетку  випий, може покращає.

     - Вона  не  в  курсі,  хлопці. - підійшов  до  нас  друг Кості. По-моєму його звати Саша. - Це  ми  з  Ковалем посперечались  на  ящик  віскаря, що  він  не  зможе  її  тра*нути.  Ну  що  ж,  змушений  визнати,  Костян  переміг. 

     - Ти  брешеш!  - шепочу  а тіло  починає  тремтіти.  Костя  не  міг.  Не  міг  він. - Він  кохає  мене... - навіть  не  зрозуміла  що  сказала  це  вголос.

    - Ага.  Точно.  Кохає. - всі почали  реготати  а з  моїх  очей  починають   текти  сльози. - І  відео  зняв на пам'ять про  ваше  кохання.  А  ще,  буде  місяць  кататись  на  автомобілі  Польового і  розпивати  віскарь. Все  це завдяки  тобі, лисичко. - розвернув  до  мене  свій  телефон  і  я  побачила  все  на  власні  очі.  На  екрані  ми  з  Костьою  займаємось сексом в його спальні. В  очах  почало  темніти  і  я ледь втрималась  на  ногах.

     Примусила  себе  розвернутись  і  піти  від  них.  Увійшла  в  корпус  де  теж  з  усіх  сторін  чула  смішки  і  викрики  типу "порнозірка".  Але  це  зараз  хвилює  мене  найменше.  Як  він  міг?  Як?  Я  ж  дійсно  повірила  йому.  Я  закохалась  в  нього.  За  що?  За  що він  так  зі  мною?  Ноги  самі  винесли  мене  на  вулицю  через  інший  вихід.  Там  нікого  не  було.  Я  притулилась  спиною  до  стіни  і  почала  хапати ротом повітря,  бо  мене  почала  накривати  панічна  атака.  З  горла  вириваються  ридання  які  я  вже  не  стримую.  Спускаюсь  по  стіні  і  сідаю  на  підлогу.  Повітря  не вистачає  і  здається  я  зараз  відключусь.

     - Алісо!  Маленька,  що  з  тобою?  - почула  голос  Кості  зовсім  поруч. 

     - За  що?  - хочеться  кричати  але  виходить лише  якийсь  жалюгідний  шепіт  крізь  схлипи.  - За що ти так вчинив  зі  мною?

     - Про  що ти,  лисичко? Що  я  зробив? - я  піднялась  і подивилась в його брехливі очі. Тіло  тремтить  аж  зуби  стукають  і  я  вже  ледь  тримаюсь,  але  злість  дає  сили  говорити.

     - Я  була  лише  іграшкою...  Вітаю!  Ти переміг.  А головне,  впорався блискуче. І закохав  в  себе  і  тра*нув  на  камеру.  Можеш пишатись  собою. То  скільки  я  коштую?  Ящик  віскі?  - по його  виразу обличчя  бачу,  що  він  зрозумів  про  що  я.

     - Звідки?...  Трясця! - провів  долонею  по  волоссі. - Алісо,  все  зовсім  не  так...  Я зараз  все  тобі  поясню. - заперечно  хитаю  головою  і  роблю крок  в  сторону. - Стій,  маленька.  Лисичко, подивись  на  мене.  Чуєш?  Я  тебе  кохаю. -  я вдарила  його  по  обличчі.

     - Іди  до  біса!   Я  ненавиджу  тебе.  Ненавиджу!  - знов  повернулась  в  корпус,  та  на щастя  там  вже  нікого  немає.  Всі  пішли  на  пари.  А  я  просто  йду.  Не  знаю  куди.  Через  сльози нічого  не  бачу і  тримаючись  за  перила  підіймаюсь  вверх  по  сходах .  Не  пам'ятаю що сталось далі, але з'явилось відчуття,   наче я  сама  на  цілому світі. Нікому не потрібна. Хочеться стати пташкою і полетіти далеко-далеко.  В інший світ. Туди де немає болю,  брехні, зради... Туди де спокійно...

          Костя.

    Аліса  пішла  а  я  притулився  головою  до  стіни  і  намагаюсь  все  перетравити.  Звідки  вона  дізналась?  Трясця!  Потрібно  було  самому  все  розповісти.  Дідько!  Та  непотрібно було  взагалі  вестись  на  Павлова  і  його  провокації.  Павлов!  Точно!  Це  ця  тварюка  все  розповіла  лисичці.  Більше  нікому.  Все,  йому  кінець!  На  вайбер  в  нашу  групу    прийшло  повідомлення.  Я  відкрив  його  і  завмер.  Звідки?  Я  ж  видалив  його.  Я  видалив  це  відео.  А  під  ним  вже  купа  коментарів  в  яких  обговорюють  нас  з  Алісою.  Прикрив  очі  і  потрусив  головою  наче  це могло  чимось  допомогти.  Бідна  моя  дівчинка.  То  ось  про  що  вона  говорила.  Вона  бачила  це.  Тепер  вона  думає  що  все  це  був  лише  спір. Ну  чому  зараз?  Я  ж  хотів сьогодні  все  це  зупинити.  Не  встиг.  Не встиг  трясця  твоїй матері.

     Я  хотів  знайти  Алісу  і  спробувати  їй  пояснити  як  все  було  з  самого  початку .  Хотів  довести  що я  дійсно  закохався в  неї.  Я  маю  все  виправити.  Я  ж  дійсно  кохаю  її.  Кохаю  вперше  в  житті. Вона  має  мене  вислухати.  Але  Алісу  я  не  знайшов.  Натомість  проходячи  біля  їдальні  почув,  як  нас  обговорюють  першокурсники,  як  називають лисичку  порнозіркою  і  зірвався. Підійшов  до  хлопця  і притис  його  до  стіни.

    - Слідкуй  за  язиком, козлина. Бо  вирву  до  біса.  Звідки  взялось  це  відео.  Відповідай! -  той  перелякався  але  відразу  відповів.

     - Я  не  знаю  точно.  Але  чув  як  старшокурсник хвалився, що  знайшов  це  відео і опублікував  його.

    - Який  старшокурсник? - запитую  хоч  вже  й  сам  здогадуюсь.

    - Він  там,  в  їдальній.  Свариться  з  Польовим Ярославом.  - я  відпустив  хлопця.

    - Якщо  ще  хоч  одне  погане  слово  про  Алісу  почую,  це  буде  останнє що  ти  скажеш. Зрозумів? - той кивнув  і  втік.  Я  зайшов  в  їдальню і  побачив  як  Яр  з  Павловим штовхаються.  Недовго  думаючи  влітаю до  них  і  без  попередження  даю  Павлову  кулаком  в  пику.  Той  відлетів  і  ледь  не  впав.

    - О!  Ось  і  інша  наша  зірка  з'явилась. - регоче  придурок  і  витирає  долонею  кров  з  носа  якого  я  розбив.  Я  знов  налітаю  на  нього і  ми  починаємо  битись. Ярослав  намагається  нас  розтягти,  та  я  занадто  злий. 

    - Не  тут, Костя.  Припиніть.

    -  Наволоч!  На  біса  ти  це  зробив? - кричу  і вчергове  б'ю  його  по  обличчі.  Яр  знов  став  між  нами.

    - Костян,  досить.  Не  тут.  Краще  знайди  її  і... Чорт!  Спробуй  пояснити  все. 

      - А  що  не  так? - кричить  Саша  і  спльовує  кров  на  підлогу. -  Ми  ж  всі  разом  посперечались  на  те, чи  ти  тра*неш  її  і  багато  хто  був  в  курсі.  Ти  переміг.  Тра*нув  страшилку  і  маєш  отримати  свою  винагороду. Я  лише  скинув  доказ  твоєї  перемоги,  який  знайшов  в  хмарі.  Ти  ж  сам  зняв  його. - я  думав  що  вб'ю  його.  Такої  люті  я  ще  не  відчував  ніколи.

      - Ау!  Народ!   Там  біля   інституту  такий  кіпіш! - кричить  хлопець  забігши  в  їдальню. - Та  дівчина  з  відео,  Аліса,  вона  на  даху  головного  корпусу  і  здається  збирається  шмигнути  вниз.

      - Трясця!  Що ж  ти  твориш, маленька? - вибігаю  з  їдальні  і  біжу  на  вулицю.  Дівчинка  моя  дійсно  стоїть  на  даху .  Маленька  така... Господи!  Будь ласка,  не  дай  їй  це  зробити.  Краще  я...  Не  вона...  Тільки  не  вона... Це  я  винен.  Я.  Це  все  моя  провина.  А  Аліска  нехай  живе.  Я  хотів  піти  до неї,  та  біля  входу  в корпус  стоїть поліція  і  туди  нікого  не  пускають.  - Це дівчина  моя.  Розумієш  ти  чи  ні? - кричу  штовхаючи  чоловіка.

     - Заспокойся.  Туди  не  можна.   Там  з  нею  психолог.  Ти  все  одно  нічим  не  допоможеш.  - я  підняв  голову  вгору  і  в  цей  момент, моя  дівчинка  почала  падати  вниз.  Моє  серце  завмерло  і  я  перестав  дихати.  Ні!  Будь ласка!  Хтось  впіймав  її  зі  спини  і  затягнув  назад  на  дах.  Я  прикрив  очі  і  відчув  як по  щоках потекли сльози...

 Поспішайте, знижка діє до 00:00

ТАКОЖ СЬОГОДНІ БУЛО ОНОВЛЕНО НОВУ ІСТОРІЮ КОХАННЯ.

ПРИЄДНУЙТЕСЬ.

УРИВОК:

Я саме вийшла в коридор з візком для прибирання, уважно розглядаючи список номерів і мало не врізалась в чоловіка, який йшов назустріч.
- Ой... Пробачте. - підняла голову і на мить завмерла. Переді мною стояв високий чоловік у темно-синьому класичному костюмі. Легка щетина, впевнена постава, уважний погляд темних очей... Красивий. Я впізнала його миттєво.
Сашко... Він теж різко зупинився і кілька секунд мовчки дивився на мене, ніби не вірив власним очам. В його погляді промайнуло здивування, потім ще щось... та за мить він став майже холодним.
- Марта?
- Привіт, Сашко... - широко посміхаюсь. Я така рада його бачити... Він лише коротко кивнув.
- Не очікував побачити тебе тут.
- Я теж. - від його холодного голосу я навіть розгубилась.
- Працюєш тут? - спокійно запитує.
- Так. Сьогодні мій перший день. Саме йду прибирати апартаменти власника. - кривлюсь. - Сподіваюся, зможу догодити цьому педантичному чистюлі. Не хотілося б втратити роботу через його тарганів в голові. - на мить мені здалося, що в його очах промайнув сміх. - але вже за секунду обличчя знов стало незворушним.
- Ясно. Ну, якщо добре виконуватимеш свою роботу, звільняти не буде за що.
- Сподіваюся. - видихаю. Він ще кілька секунд дивився мені в очі, так, ніби хотів сказати набагато більше...
- Ну що ж ... Не затримуватиму. Іди працюй. Він обійшов мене й пішов далі.
Я ще кілька секунд дивилася йому вслід.
Сашко...
Перед очима відразу промайнув наш випускний. Ми тоді майже весь вечір танцювали разом. Він міцно, але так обережно обіймав мене за талію, ніби я якась дорога кришталева статуетка. Так дивився в очі, що я ніяковіла і першою відводила погляд. Я завжди знала, що подобаюся йому. І він мені теж подобався. Красивий, веселий, добрий, надійний. Він завжди був поруч. Ми навчалися в одній групі, сміялися до сліз, дуркували, прогулювали пари, сперечалися через дурниці, підтримували один одного перед іспитами. Сашко був і є частиною всіх моїх студентських спогадів.
Та того вечора... Після останнього танцю, Сашко запропонував вийти на свіже повітря. Ми мовчки прогулювалися біля ресторану, поки він раптом не зупинився. Розвернув мене до себе і подивився в очі таким поглядом, що я затамувала подих. А потім поклав долоню мені на шию і поцілував... Це було настільки ніжно що я розтанула і обійняла його за шию. Сашко притиснув мене до себе і поглибив поцілунок. Це було настільки неймовірно, що я злякалась своїх відчуттів...
Коли наші губи роз'єднались, він посміхнувся.
- Марто... Ти ж знаєш, що я тебе кохаю... - моє серце йокнуло. Звісно я відчувала це. Відчувала і мені це подобалося. І він теж був мені небайдужий, та я навіть думки про це відганяла. Саме в ту мить з ресторану вийшов Матвій. Дорогий костюм. Ключі від новенької машини в руках. Впевнена посмішка людини, яка звикла отримувати все, чого забажає. Щойно він хвалився, що йому на випуск батьки подарували будинок.  Я дивилася то на нього, то в очі Сашка і всередині мене знов прокинулася та сама дівчинка, яка все дитинство жила серед криків, п'яних сварок і постійної бідності. Я більше не хочу такого життя. Не хочу рахувати кожну копійку. Не хочу щоб мої майбутні діти колись жили так, як жила я. Тому, я обережно зробила крок назад.
- Пробач, Сашко... Ти хороший хлопець. Дуже. - мій голос затремтів. - Пробач, але... Коханням ситий не будеш. - Я бачила як згасла посмішка на його обличчі і він відсахнувся наче я дала йому ляпас. Я не хотіла робити йому боляче, але це була правда. На той час я вважала що так буде краще. Розвернулася і пішла до Матвія.
Того вечора я була впевнена, що роблю правильний вибір. Тепер я знаю... Того вечора я зробила найбільшу помилку в своєму житті.

ГАРНОГО ВЕЧОРА І ТИХОЇ НОЧІ!
ВАША ТЕТЯНА КАЛИНОВА,