Хто зна, чи Велес дійсно жив у тій занедбаній хаті. Вона справді була остання, ще й на відшибі. Але що там насправді було – то це комп’ютерна техніка. І акумулятор на сонячних панелях.

- Серйозно? Чого ж ти тоді просив мене зарядити павербанк?

- А й дійсно, чого?

Наталка завжди губилася по господарській частині. Прийти на чужу кухню для неї дорівнювало прийти в чужий світ. Мабуть, варто було зготувати щось?

- Хочеш молока? – Велес, спершись до косяка дверей, насмішкувато дивився на неї. – В мене є.

- Що, тобі налили в мисочку, як домовику?

- В цих місцях їх називали годованцями. Чи вихованцями. І ні, я купив.

-За що?

- Хіба ти не знаєш, що Велес – бог достатку і підземних багатств? Я завжди знайду, за що.

- Хіба ж це підходяще помешкання для бога багатств?- піддражнила Наталя, роззираючись довкола.

- Це передпокій. І він таким й має бути.

Угу, щоб нікому не хотілося сюди другий раз зайти. Вона пішла за Велесом у сусідню кімнату і раптом опинилася в лісі. М’який килим моху під ногами, величезні дивних форм вирости – мабуть, гриби? стіни текучих обрисів, кущі папороті, що росли поміж всім цим здавалися дуже доречними. Такий ніби живий дім. Сонячне світло, що лилося звідкись згори крізь прорізи неправильних форм.

- Прошу, - Велес повів рукою і з цікавістю примружився, дивлячись на Наталю.

Вона пройшла вглиб, доторкнулась до дивних грибів. Вони виявились бархатистими на дотик, зовсім не вологими. Лілова поверхня відчутно пружинила і нагадувала...

- Це меблі?! Диван... І крісла, - додала, оглядаючись на менші вирости.- Це виглядає, як ілюстрація ШІ.

- Тобі подобається?

- Це так... я підсвідомо очікую поруч з тобою на щось...  древнє... не знаю... А тут...

- Перша кімната більш відповідає твоїм очікуванням?

Наталя розгублено засміялась. Зовсім ні.

- Ти весь час ламаєш мої уявлення, - призналась, - я не знаю, що від тебе очікувати. Древнє божество, яке бомжує в сучасному світі... Галюцинації з польотом... а тепер майбутнє з картинки, яке ще, напевне, і не втілили.

- Не хочеш випробувати щось?

Замість відповіді Наталка розкинула руки і впала спиною на «ліжко». Воно м’яко зпружинило. І ще раз, під вагою Велеса.

- Я іноді намагаюсь уявити реакцію «Страшного Суду», коли вони будуть тут... – неквапно промовив він.- Замість систематизованого звіту від технічного персоналу знайти дві розумні цивілізації...

- Дві?

- Ще й коли одна з них вже створила іншу... Так, дві. Ваше ШІ вже скоро почне вести себе саме. Хіба що...

- Хіба що?

- Хіба що на той час ви знищите самі себе чи одне одного.

читати тут