Сьогодні у «В рахунок боргу» вийшла частина, яку мені самій було непросто писати.

У ній Деймон нарешті дізнається, що насправді відбувалося з Емілі в домі Рейнів.

І серед усього, що розповідає Еллен, мене найбільше зачепила одна деталь.

Емілі було шість, коли після смерті мами її вперше вдарили... А потім ударили ще раз — за те, що вона не могла перестати плакати.

І вона навчилася. Не не плакати, а Плакати мовчки.

Сльози текли, але вона вже не видавала жодного звуку, бо навіть у шість років зрозуміла: якщо тебе почують — буде ще болючіше.

Мабуть, саме в таких маленьких деталях найкраще видно, що насправді може зробити з дитиною те, що дорослі іноді називають «вихованням».

І після цієї сцени Деймон уперше по-справжньому розуміє не лише що пережила Емілі.

Він починає розуміти, чому вона стала саме такою.

Скільки разів фізичне покарання називали просто «вихованням»? І скільки з нас сьогодні вже точно знають: є межа, яку дорослий не повинен переходити ніколи.