Це була перша субота після того, як Максим нарешті отримав диплом. Навчання в університеті залишилося позаду, а разом із ним — і ринг. Тиждень тому він офіційно завершив свою спортивну кар'єру, залишивши собі на згадку звання майстра спорту з боксу, карб Карбовані від важких тренувань характер та загартований правий боковий.

Нове життя почалося на місцевому радіозаводі, куди Максим влаштувався інженером-економістом. Це був 1990 рік — час дикий, непередбачуваний і скрутний. Інженерна зарплата у 150 рублів викликала хіба що сумну посмішку. Жити на такі гроші можна було, але без жодного розмаху. Головним його здобутком і гордістю була власна «Жигулі-шістка» — вишнева, доглянута, яка для тих часів була майже розкішшю.

Саме в цю суботу, коли так хотілося відлежатися після першого робочого тижня, подзвонив Юра. Юра був товаришем, який постійно щось крутив, крутився сам і намагався зловити хвилю приватної комерції.

— Максе, рятуй! — торохтів Юра в слухавку. — У Львові є варіант узяти тосол. Майже задарма! Мені терміново треба туди й назад. Я плачу тобі по 30 копійок за кілометр. Згода?

Максим подумки швидко порахував:

Від Рівного до Львова і назад — це приблизно 700 кілометрів. По 30 копійок за кілометр — це 210 рублів. Якщо відмінусувати 10 рублів на бензин, виходить 200 рублів чистого прибутку за один день. Це більше, ніж його місячний оклад на заводі!

Розрахунок був ідеальним, бізнес Юри видавався вигідним для обох, тож Максим довго не роздумував:

— Виїжджаємо раненько. Готуй каністри.

Дорога туди і львівський вантаж

Світанок вони зустріли вже на трасі. Дорога до Львова минула ідеально: двигун «шістки» мурчав, як ситий кіт, а на постах ДАІ правоохоронці навіть не дивилися в їхній бік.

У самому Львові все теж пройшло без жодного сучка та задирки. Десь на окраїні, у засмальцьованому гаражному кооперативі, вони швидко завантажили багажник та заднє сидіння важкими каністрами з тосолом. Машина трохи просіла, але впевнено тримає дорогу. Щасливі та з відчуттям добре виконаної роботи, вони вирушили назад до Рівного.

Зустріч біля Бродів

Проблеми почалися на об'їзній біля Бродів.

У дзеркалі заднього огляду раптом виринув темний силует. За мить їх агресивно, з вереском гуми, обігнав і жорстко підрізав «Мерседес». Максим реактивно натиснув на гальма. «Жигулі» зупинилися за кілька сантиметрів від німецького бампера.

З «Мерседеса» вийшли двоє. Сценарій був наче з тогочасного кіно про бандитів: чорні шкіряні куртки, впевнена виправка, важкі погляди.

Максим зберіг спокій. Як людина вихована та інтелігентна, він спочатку вирішив вислухати «претензію».

— Ти кого підрізаєш, аварійну ситуацію створюєш?! — почав наїжджати той, що був вищим і кремезнішим. — Ти знаєш, наскільки ти зараз потрапив? Плати за моральну шкоду, давай гроші!

Максим спокійно видихнув і хотів було відповісти, але здоровань вирішив прискорити процес і сильно штовхнув його в груди.

Це була його головна помилка.

Рефлекси майстра спорту спрацювали швидше, ніж думка. Максим не став вступати в словесну перепалку. Короткий, блискавичний і абсолютно точний правий боковий у щелепу зрізав здорованя, мов підкошену соняшникову стеблину. Той важко завалився на асфальт і більше не ворушився.

Другий — менший — за частку секунди оцінив швидкість, техніку та суворий погляд Максима. В його очах миттєво зникла вся бандитська спесь, поступаючись місцем тверезому інстинкту самозбереження.

— Проблема вирішена? — тихо, але дуже виразно запитав Максим, розправляючи затеклі пальці.

— Проблем нема! Усе чітко, брате! — рішуче й скорострільно відповів менший.

Він швидко підвів о під пахви свого непритомного напарника, доволік його до пасажирського сидіння «Мерседеса», заскочив за кермо і з вереском коліс розвернувся в зворотному напрямку.

Ціна «дружби»

Максим трохи струсив пил із куртки, повернувся до «шістки» й відчинив двері. Юра весь цей час сидів на пасажирському сидінні, втиснувшийся у крісло й блідий, як полотно. Він навіть не спробував вийти.

— Юра, а ти чого навіть з машини не вийшов? — запитав Максим, заводячи двигун.

Юра нервово ковтнув слину й спробував зробити впевнене обличчя:

— Та... Максе, я ж тебе добре знаю! Я знав, що ти сам впораєшся, тобі моя допомога не потрібна...

Максим нічого не відповів. Він просто мовчки увімкнув першу передачу й рушив далі.

Він усе зрозумів. Справа була не в тому, що Юра знав його боксерські здібності. Справа була в тому, що Юра просто злякався і залишив його один на один із небезпекою.

 Гроші Максим заробив гарні, але того дня втратив товариша. Відтоді Максим більше ніколи й ні в чому не мав справ із Юрієм. Так легко й безшумно, в один момент, руйнується те, що роками формувалась як дружба.

Вони спокійно та мовчки доїхали до Рівного. Максим отримав свої чесно зароблені 210 рублів, розвантажив каністри й попрощався.

Гроші він заробив гарні, але того дня втратив товариша. Відтоді Максим більше ніколи йні в чому не мав справ із Юрієм.