- Бачиш?

- Що? – Еріка впилась у мене своїми карими очима, які зараз через брак світла здаються чорними, як ґудзики.

- Уже не така зла.

- Ти помиляєшся.

- Дуже?

- Дуже.

- Тоді добре. – Я не в силі стримувати усмішку.

- Чому?

- Бо коли ти злишся… - Я зробив крок ближче, сам не знаю навіщо. – У тебе дуже гарні очі.

Еріка завмерла. Я теж. Між нами залишилося менше пів метра і це вперше я так близько. Вперше я міг нормально її роздивитися. Не через балкон, не через стіну, не на відстані. Зовсім близько.

Ліхтарик телефону світив знизу, світло ковзало по її щоках, губах, по маленькому камінчику в крилі носа. І раптом я помітив той крихітний пірсинг. І він, чорт забирай, їй неймовірно пасував.

Десь на задвірках свідомості адекватний Влад бився стусанами й наказував мені зробити крок назад, але я вперто від нього відгородився й натомість сказав майже пошепки:

- У тебе красивий пірсинг.

У тобі все неймовірно красиве, - подумалось мені.

І це для мене була вже дуже погана новина.

ГЛАВА 14

КВАРТИРА З ПОБІЧНИМИ ЕФЕКТАМИ