Дівчата, запрошую до важливого оновлення!
ЙОГО ЄДИНА СПОКУСА. КНИГА2.
— Я не знаю, як саме вона це зробила, Ліль. Не знаю, коли. Не знаю, готувалася заздалегідь чи рішення було спонтанним. Але відсутність сексу справді не означає, що дитина не може бути моєю. Тест не бреше.
— Олег…
— Зачекай.
Я трохи подався вперед.
— Я розумію, як звучить моя версія. Справді розумію. Якби мені хтось розповів подібне пів року тому, я б першим покрутив пальцем біля скроні. Але зараз у мене є дві речі, які я знаю точно. Я не спав із Мар'яною. І тест каже, що дитина моя.
Ліля дивилася на мене, не відриваючись.
— І між цими двома фактами має бути пояснення, — закінчив я. — Яким би божевільним воно не здавалося.
Ліля продовжувала серйозно дивитися й мовчати.
Я теж більше нічого не говорив.
Усе, що міг, я вже сказав. Навіть більше. Останні тижні я буквально вивертав власне життя навиворіт, намагаючись знайти хоч щось, що змусить Лілю подивитися на ситуацію моїми очима.
Але зараз раптом зрозумів одну просту й дуже неприємну річ: цього все одно буде мало.
Я міг знайти ще сотню подібних історій. Міг зібрати статистику. Притягти сюди лікарів, юристів і спеціалістів із репродукції. Міг змусити їх по черзі розповідати Лілі, що подібне теоретично можливо. З мізерно малою ймовірністю, але можливо.
Але ніхто з них не міг підтвердити, що саме сталося між мною й Мар'яною. Крім самої Мар'яни. А вона явно не збиралася мені допомагати.
Я повільно закрив ноутбук. Ліля простежила за моїм рухом.
— Це все? — тихо запитала вона.
— Не зовсім.
Волошина напружилася. Я кілька секунд дивився на неї. Вклав у свій погляд усе, що відчував.
А потім просто видихнув:
— Рішення тут одне, Ліль. Ти або віриш мені, або ні.
Вона завмерла.
Я бачив, як змінилося її обличчя. Як напружилися губи. Як між бровами з'явилася ледь помітна складка. Як пальці нервово вчепилися в край футболки.
— Ось так просто? — тихо запитала вона.
— Ні. Не просто.
Я відсунув ноутбук убік.
— Я десять днів намагаюся довести тобі, що не спав із Мар'яною. І знаєш, що найхріновіше? Я не можу цього зробити, — відчуваючи, як контроль вислизає крізь пальці, чесно зізнався я, розуміючи, що просто зараз вирішується доля наших стосунків.
Ліля опустила погляд. Ковтнула.
— Олег…
— Не можу, — відчуваючи власне безсилля, повторив я. — Тому що неможливо довести те, чого не було. Немає фотографії, на якій я з нею не сплю. Немає відео. Немає свідка, який стояв поруч двадцять чотири години на добу й контролював, куди я пхаю свій член.
— Дуже образно, — видавлюючи криву й сумну усмішку, озвалася Волошина.
— Зате зрозуміло.
Лілія ледь помітно смикнула кутиком губ, але майже одразу знову стала серйозною.
— Тест підтверджує, що дитина твоя. І ти… Визнаєш її?
— Так.
— І як… Ти бачиш наші стосунки в цьому… Ромбі?
— Ромба не буде, — намагаючись звучати впевнено, але м'яко, озвався я. — Буде дитина, перед якою я готовий виконати всі свої обов'язки. І буде наша… Сім'я. Якщо ти готова її будувати. Якщо готова повірити, що я тобі не брехав. Що мене просто… жорстко наїбали.
Я замовк, даючи Лілі можливість сказати все, що їй хочеться. Намагався триматися спокійно, але, здається, ніхріна не виходило, бо я не міг зрозуміти емоції, які виникали на жіночому обличчі. А від думки, що я взагалі можу втратити Лілю…
Урешті знову заговорив:
— Я можу шукати докази далі. І буду. Тому що я хочу зрозуміти, що зробила Мар'яна. Але це може зайняти місяць. Пів року. А може, я взагалі ніколи не дізнаюся правди.
Останні слова далися важко. Я справді допустив цю думку. І вона добивала мене найбільше.
— Але я не можу весь цей час жити й чекати, коли ти вирішиш, що я достатньо добре виправдався.
Ліля здригнулася.
— Я не змушую тебе виправдовуватися.
— Змушуєш.
— Олег…
— Ліль, змушуєш. Щоразу, коли дивишся на мене так, ніби намагаєшся зрозуміти, де саме я брешу.
Вона відвела погляд. Це було неприємно. Але правда рідко буває саме такою.
— Я бачу це, — тихіше додав я. — І розумію тебе. Справді. На твоєму місці я б, можливо, взагалі виставив себе за двері першого ж дня.
— Ти й так живеш на дивані, — Ліля знову ледь помітно усміхнулася.
Але мені зараз було не до жартів.
— Я не прошу забути про Мар'яну. Не прошу зробити вигляд, що дитини немає. Вона є.
Губи Волошиної здригнулися.
— Я знаю.
— І Мар'яна теж нікуди не зникне.
— Знаю…
— Мені доведеться з нею спілкуватися.
— Олег, я розумію.
— Тоді просто зроби цей чортів вибір, — я взяв Лілю за руку, відчуваючи, як голос здавило від хвилювання. — Ти або вважаєш, що я здатен трахнути іншу жінку, потім кілька місяців дивитися тобі в очі й брехати… Або просто віриш мені. — Я зробив коротку паузу. —Рішення за тобою.
10 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️
Hanna Grey, Дякую❤️
❤️❤️❤️
Анна Харламова, Дякую❤️
❤️❤️❤️
Крісті Ко, Дякую❤️
❤️❤️❤️
Катерина Умнякова, Дякую❤️
цікавий уривок ❤️
Мельська Наталі, Дякую❤️
❤️❤️❤️
Лілія Зелена, Дякую❤️
❤️❤️❤️
Ганна Літвін, Дякую❤️
❤️❤️❤️
Олена Родан, Дякую❤️
гарно написано❤️
Маргарита Хольська, Дякую❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати