Люба йде і лише зараз я помічаю, що тарілка стоїть не зовсім рівно, неначе з-під низу їй щось заважає. Я підіймаю її й бачу знімок, зроблений на Polaroid з підписом: «Ти порвала мої шорти, тому довелося готувати голяка, люба. Нехай смакує)». На фото зображений Гаврило у фартуху на голе тіло. У руках він тримає сковорідку з оладками. Я ловлю себе на думці, що закочую повіки з таким же сарказмом як він. Другий день у домі Гаврила, а я вже стаю схожа на нього. Мені варто перейматися?

До біса ці роздуми, коли оладки от-от охолонуть. Поки я смакую кулінарні шедеври свого чоловіка, то в моїй голові назріває хитромудрий план. Що ж, він сам напросився. Я без вагань замовляю йому шорти зі своїм селфі у формі сердечок. Мені пропонують ще й боксери зі знижкою. Ну і хто я така, щоб відмовитися?

Його реакція: 

— Тобі сподобався сніданок? — Моє тіло вкривається сиротами від його приємного голосу, але він сприймає це геть інакше. Гаврило знімає свою лляну сорочку й накидає мені на плечі, не зводячи погляду.

— Він був неймовірною апетитним та смачним, — зізнаюся я. Коробка в моїх руках починає тремтіти й це викликає у нього посмішку.

— Як і фото, вірно? — Стає важко ковтати. Я просто суну йому в руки подарунок, кусаючи нижню губу.

— Я замовила тобі нові шорти. Тепер тобі не доведеться йти на такі жертви. — Він сідає на лавочку поруч з фонтаном і розкриває замовлення. Від його гучного сміху мій сон остаточно проходить.

— Це неймовірно, Юстино. Я думав, що ти ще й фартух зіпсуєш, а ні. Ти знаєш, що ти перша жінка, яка намагається мене одягнути, а не роздягнути? Це якийсь збій у системі чи що?

Якщо вас зацікавив уривок, то запрошую до прочитання мого роману "Кохання в овертаймі".