— Він приїде і сам все вам пояснить, якщо захоче. На жаль, я не можу цього зробити, Юстино. Втім, він приготував для вас невеличкий сюрприз. Ходімо. — Люба виштовхує мене з кімнати Гаврила. Вона кладе Пері у кишеньку свого фартуха й ми спускаємося на перший поверх. Мушу визнати, що весь цей час кішка шипить, мов дика. Навіть я стараюся триматися на відстані. Бійка з котом о 10 ранку не входила у мої плани.

Коли ми заходимо в їдальню я бачу на декілька метровому деревʼяному столі велику порцелянову тарілку з синіми візерунками. По центру розміщені апетитні оладки. Поруч стоять невеличкі ємності зі згущеним молоком, сметаною і варенням.

— Тут і яблучне, і сливове, і полуничне, і малинове. Гаврило сказав відкрити все варення, бо не знав, яке ви любите. — Моїми грудьми розливається приємне тепло. Це був перший пункт із мого вчорашнього списку. — Смачного вам!

Люба йде і лише зараз я помічаю, що тарілка стоїть не зовсім рівно, неначе з-під низу їй щось заважає. Я підіймаю її й бачу знімок, зроблений на Polaroid з підписом: «Ти порвала мої шорти, тому довелося готувати голяка, люба. Нехай смакує)». На фото зображений Гаврило у фартуху на голе тіло. У руках він тримає сковорідку з оладками. Я ловлю себе на думці, що закочую повіки з таким же сарказмом як він. Другий день у домі Гаврила, а я вже стаю схожа на нього. Мені варто перейматися?

Якщо вас зацікавив уривок, то запрошую до прочитання моєї книги "Кохання в овертаймі".