За класикою жанру, щойно одна книга✨ починає писатися трохи важче, інша безсоромно перетягує всю увагу на себе.
Тому сьогодні проводжаю вас до Танцюй для мене ))

Я знала, що скажуть за моєю спиною. Ображена дитина, вискочка, егоїстка... Та ким завгодно, тільки не людиною, якій просто боляче. Я давно стала для них заздрісною стервою.

Що ж.

Якщо вони так вирішили, сперечатися я не збиралася.

Памʼятаю, як до болю стискала долонями холодний бетон, памʼятаю покусані до крові губи. Заховалася за високими кущами, сподіваючись, що ніхто мене не знайде.

Але він знайшов.

Чоловік мовчки підійшов до мене й простягнув бордову, доволі важку коробку. Лише ковзнула поглядом по знайомих ініціалах бренду – і відразу зрозуміла, що всередині. Тільки моя мама знала, що я в захваті від цієї марки.

Не сказавши більше ні слова, він так само мовчки розвернувся й пішов. Лише коли його постать зникла за дверима будинку, обережно відкрила коробку. У коробці лежали блакитні пуанти – майже крижаного відтінку. Я стиснула їх так міцно, що кісточки пальців побіліли.

Я жодного разу не зашнурувала їх. Жодного разу не вийшла в них на сцену. Вони й досі лежать в тій самій коробці, не тому, що мені не сподобалися. Просто з часом ці пуанти стали для мене чимось значно більшим, ніж звичайним подарунком.

Особливим.

Здається, банальна ввічливість виявилася для мене переломним моментом.