Розгнівавшись на свого хлопця за його зраду, я випадково викликала демона. От тільки гадки не мала, що виявлюсь його істинною парою і потраплю разом з ним у потойбічний світ...

— Я дізнаюсь, хто тебе підіслав, хочеш ти говорити, чи ні, — тепер вже обурився він.
Він підскочив зі свого стільця і опинився прямо наді мною, нависав згори, зазираючи мені в очі.
Раптом двері в глибині кабінету відчинилися, і увійшла якась жінка, теж у темному одязі, чимось невловимо схожа на Дея.
—...Синку, я лише хотіла…. — жінка раптом зупинилася, як вкопана, витріщаючись на нас.
А викрадач поглянув на мене, після чого несподівано подався ще ближче до моїх губ і поцілував…

УРИВОК ДЛЯ ВАС 

— Сину, я дуже турбуюся, що ти досі один, — сказала мати. — Не можеш забути ту свою… Як її там звали? Але вже п’ятсот років минуло…

— Не роби вигляд, що ти не памʼятаєш Ніку, — я одразу насупився. 

Ніка була моєю істинною парою, я зрозумів це, щойно наші погляди зустрілись ще пʼятсот років тому. Я кохав її більше за все на світі. І саме через мене вона… Але я не змирюсь ніколи. 

Зараз дійсно було рівно пʼятсот років, як вона загинула. Її душа перейшла за межу саме в зимове сонцестояння пʼятсот років тому.

— Що ти взагалі хотіла? — додав я не дуже вдоволено. — У мене багато справ. 

— Ми з батьком знайшли для тебе наречену, дуже порядну і вродливу демоницю, ти маєш з нею познайомитися на балу. Тому, будь ласка, справ на неї краще враження. Ми вже дуже хочемо онуків! 

— Порядну демоницю? — хмикнув я, трохи вигнувши брову. — Мені нема коли займатись цими шлюбними іграми. І на бал йти я не планував. І взагалі, ти навіть не спитала, чи є в мене хтось, а вже навʼязуєш ту "порядну" демоницю. 

— А що, в тебе хтось є? — пожвавішала вона. — Хто вона, ми маємо познайомитись! Ти маєш неодмінно привести її на бал. Якщо не приведеш, то  стане зрозуміло, що ти обманув нас, і ти матимеш одружитися з нареченою, яку ми для тебе обрали! 

Увага, знижка на книгу "НАРЕЧЕНА ДЕМОНА"  діє лише до півночі, вже завтра вона стане дорожчою!