Вітаю!

Запрошую до оновлень!

Мія ж тим часом кліпає і вказує поглядом на мою книгу.

— Хороший вибір. Але ти впевнений, що хочеш іти де страшно?..

Посміхаюся і, на мить глянувши на однойменну книгу, переводжу погляд на дівчину.

— Впевнений. Бо там, де страшно, там цікаво водночас.

На вустах дівчини з’являється посмішка, і ця усмішка чомусь варта значно більше, ніж будь-яка покупка. Мія ж на мої слова хмикає і загадково кидає.

— Мабуть, у цьому щось є.

— Звісно є, бо пізнавати нове завжди цікаво, навіть при тім, що страшно. — запевняю.

Графенко посміхається, і, на мить знизивши плечима, погоджується.

— Тут навіть не посперечаєшся.

Теж сміюся і не можу не визнати, що вона шалено подобається мені, коли посміхається.

— Ходімо на касу, маленька.

— Костю, може, досить?! — бурчить Мія. — Я тобі не маленька...

Рівняюся з нею і демонстративно показую, що вона ледь сягає мого плеча, а тоді питаю.

— А так?

Вона, зиркнувши на мене, хмуриться і бурчить.

— Дуже смішно, Боярський. Я ж не кажу на тебе: горила...

Тепер ми обоє пирскаємо сміхом. І, жартуючи, йдемо на касу. Касирка порахувала вартість покупок Мії, і доки вона возиться у своєму рюкзаку, я телефоном оплачую її покупку. Вона одразу зиркає на мене. Очі великі, щоки одразу надуті, але я підморгую їй і тихо кидаю.

— Тільки не бурчи...

Танго з мажором

♥️♥️♥️