Вітаю, любі читачки і читачі!

Роман «До кінця днів» завершений! Це історія, яка змусить вас пережити різні емоції — і усміхне, і змусить тривожитися, перейматися долями героїв. Запрошую прочитати — епілог вже на сайті, отже можна одразу поринути з головою, доки не дочитаєте❤️

Уривок:

— Без жартів, ходи обійматися. — Закидає руку на спинку дивана позаду мене.

— Мені не страшно.

— А мені ще й як! Знаєш, як я боюся дивитися серіали, в яких хтось когось вбив?

У серіалі нічого страшного не відбувається. Принаймні поки що. А якби відбувалося, я б… я б, мабуть, й справді пригорнулася до нього.

Від цієї думки мої щоки спалахують. Добре, що Клим зосереджений на екрані, не дивиться на мене.

Я страшенно давно не обіймалася. Так щоб по-справжньому, щиро і тепло. Лілю обіймати не бажано. Маму не бачила три місяці. Від тата теплого слова не дочекається, не те що обіймів. А Макс… Навіть з ним при останніх зустрічах не було обіймів. Був секс кілька тижнів тому, та й то потім ми не ніжилися в ліжку, а швидко одягалися, квапилися у справах.

— Климе… — кличу тихенько.

— Мм?

— Без жартів. Можна трошки… Ось так?

Я сунуся, торкаюся плечем його плеча. Хоча б трішки тепла чужого тіла відчути, трішки-трішки. Чекаю жарту у відповідь, та він серйозно промовляє одне-єдине слово:

— Дякую.

Так, ніби це йому було потрібно, а не мені.

І так ми сидимо.

На першій інтимній сцені мені вдається вислизнути в туалет. Я повторюю цей трюк на другій, але на третій не встигаю — Клим ловить моє зап'ястя і смикає, всадовлює на ліжко.

— Та годі тобі. Чому ти тікаєш?

— Я не тікаю. Я просто… — Відсовуюся від нього. — Незвично дивитися з босом еротику, — визнаю.

— Можемо дивитися частіше, тоді буде звично.

— Климе…

— Ну серйозно! Яка тут еротика? Ось вона на ньому гарцює, а він навіть її грудей не торкається. Це не еротика, а казна-що. Розслабся.

Я глипаю на екран і одразу відводжу очі. Не знаю, хто мене смикає за язик сказати:

— Чому казна-що? Не всі дівчата люблять, щоб їм лапали груди.

— Та ну? — Він сміється. Повертається до мене лицем. — Не люблять ті, яким не лапали груди як слід. Ти не любиш?

Мені хочеться під землю провалитися від сорому. Це з одного боку. А з іншого, смілива частина мого Я обурюється і пирхає:

— Не люблю! Ти, може, й знавець жіночих вподобань, але не треба всіх міряти одним мірилом.

— Ти мене провокуєш. — Ці слова звучать так, ніби Клим чи то зітхає, чи то роздратовано гарчить. — Ти не любиш, бо у твого Макса руки не з того місця ростуть. Довести?

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ 

А також читайте НОВИНКУ «Пробач, некохана»!

Уривок:

— Коли народиш дитину, дай мені знати. Я оформлю все офіційно. Оформлю батьківство, платитиму аліменти. Але татом цій дитині не буду.

Це як черговий удар під дих.

— Як це — татом не будеш?

— Отак. Я не хочу цієї дитини. Не планував її і не хочу. Я мрію про сім’ю з іншою, ти це знаєш. Я розумію, що це звучить жорстоко… Але, Віто, не думаю, що я зможу любити дитину, яку мені народиш ти. Просто не хочу брехати тобі. Так є.

— Тоді й аліментів не треба. — Опускаю голову, чіпляюся пальцями за м’яку оббивку дивана.

— Не вигадуй. Ти хіба маєш нормальну роботу? Хто тебе вагітну візьме на роботу? Я виконаю свій обов’язок перед дитиною. Але ніхто не має знати, що це моя дитина. Я буду татом тільки на папері.

— І Лесі своїй про дитину не скажеш?

Він ховає лице в долонях. Стоїть так кілька секунд, а тоді приймає руки. Блідий-блідий.

Яка я дурна! Навіть у такій ситуації його мені шкода більше, ніж себе.

— Не скажу. Вона не пробачить. А я не можу її втратити. Я кохаю її. Пробач.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

Нагадую, що більше новин від мене, зокрема про друковані книги, у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.