Котики, до прочитання доступний новий розділ роману Коли серіали стають реальністю (⁠◡⁠ ⁠ω⁠ ⁠◡⁠)

Уривок (⁠｡⁠•̀⁠ᴗ⁠-⁠)⁠✧

Картинка раптом завмерла, екран коротко блимнув, світло в кімнаті почало мерехтіти, лампочка під стелею затріщала, ноутбук дивно загудів.

— Що відбувається?..

Стіл ледь помітно здригнувся, потім сильніше, чашка із чаєм задзвеніла, а підлога затремтіла.

— Землетрус?!

Але трясло лише кімнату. За вікном дерева залишалися нерухомими. Світ навколо був абсолютно спокійним. Тремтів тільки простір поруч із ноутбуком. Екран вкрився дивними хвилями, ніби його поверхня стала рідкою, зображення розпливалося, пульсувало, мерехтіло.

А потім...

Лі Йон зробив крок, Не вперед, а назовні. Він підійшов майже впритул до самої межі екрана, його золотаві очі дивилися прямо в очі Алексі, наче він бачив її. Потім його рука повільно піднялася і наче тягнулася до екрану з середини.

— Ні...

Його долоня торкнулася внутрішньої поверхні екрана по ній побігли сріблясті кола немов вода.

І раптом...

Рука пройшла крізь дисплей.  Пальці опинилися просто перед Алексою. Вони були теплі, живі, справжні. Дівчина відсахнулася, не вірячи власним очам.

— Це... сон?..

Лі Йон мовчав. В його погляді не було ні злості, ні загрози, лише дивна впевненість. Наступної миті його пальці міцно стиснули зап'ястя Алекси.

— Зачекай!

Вона спробувала вирватися, але це було даремно. Невидима сила різко потягнула її вперед і світ навколо закрутився. Кімната почала розчинятися, перетворюючись на тисячі світних уламків. Ноутбук світився сліпучим білим світлом, повітря завило, стіни зникли, підлога провалилася кудись униз. Останнє, що побачила Алекса, — власна кімната, яка стрімко віддалялася, ніби вона летіла крізь нескінченний тунель зі світла, а потім усе поглинув яскравий спалах...

ПРИГОДИ ПОЧИНАЮТЬСЯ!!✨