З боку дверей почулося тихе, демонстративне кахикання.

 

Ми з Константом одночасно завмерли. На порозі кабінету, прихилившись плечем до одвірка, стояв Девіан.
 

Моєму чоловікові знадобилася всього секунда, аби швидко скласти два плюс два й зрозуміти, чим ми тут займалися.

Констант зреагував блискавично й абсолютно незворушно. Він плавно закрив книгу, повернув її на місце і, навіть не змінившись в обличчі, зробив легкий уклін.

 

Девіан повільно відштовхнувся від одвірка й зробив кілька кроків углиб кабінету. Його очі звузилися, а ліва брова запитально піднялася вгору, коли він зупинився навпроти столу.

 

— Моя королево? — тихо, з небезпечною, але м'якою хрипотою в голосі промовив він.

Новий розділ уже в ваших бібліотеках:

Академія для небажаної королеви

Для звʼязку зі мною:

Мій інстаграм

Мій ТікТок

Мій Facebook