Влад різко повернувся до мене, і я відсахнулася, бо погляд у нього був шалений, несамовитий.

— Тобі мало було вистави за столом, то ти вирішила ще з Рудим розважитися?!

Стискає і розтискає кулаки, дихання шумне, уривчасте, наче пробіг кілометри. Він стримував себе, стримував те, що рвалося назовні.

— Яке тобі діло?! У мене теж може бути особисте життя! Ти що, стежиш за мною?!

— Стежу?!

Крок до мене.

— Ти невгамовна пацанка, ні виховання, ні правил! Думаєш, змінила вбрання — і стала принцесою?! У тобі немає ні харизми, ні жіночності.

Вдарив по болючому, по відкритій рані. Я зціпила зуби, а перед очима злі мухи застрибали. Чого це він сказився? Може, я їм із «болонкою» увесь кайф перебила? Ну й чудово, я рада!

— Якщо в мене чогось немає, то я просто цього ще не захотіла! — схрестила руки на грудях і задерла підборіддя. — Я така, яка є. І мені байдуже, подобається це тобі чи ні!

І ще крок до мене. Хижо вишкірився, схопив моє обличчя, притягнув до себе і знову штовхнув назад до стіни.

— Дурепа. Тобі б задрали цю милу сукню й витрахали прямо тут, як останню шльондрочку?!

Від його шепоту в мене мурахи по шкірі побігли. Я не могла зрозуміти, чому він казиться. Я була ще надто молода, щоб збагнути, що Вишневецький просто ревнує. Якби знала, просто з глузду з'їхала б від радості.

— І що? Тобі яке діло? Ти мені не батько і не брат!

— Що ти сказала?

— Я сказала: що хочу, те й роблю!

Вдарив долонею біля моєї голови, і я здригнулася. Погляд у нього став страшним, чорна зіниця затопила райдужку.

— Так може, ти сюди прибігла, щоб ноги перед ним розставити?!

— Так! Це моє життя, зрозумів?! Ти сам просто перед носом у прислуги труси з цієї Барбі стягуєш! Не тебе мене вчити! Хочу — цілуюся, хочу — ноги розставляю!

Я не одразу зрозуміла, що сталося... 

У наступній главі «Гострі грані кохання» :https://booknet.ua/book/gostr-gran-kohannya-b451183