Стефаній спокійно дістав сигару, підпалив її і зробив глибоку затяжку. Потім підійшов ближче, подивився Тимофію прямо в злі очі і тихо, але загрозливо сказав:
— Хочеш і далі робити вигляд, що граєш за правилами?
Він кивнув своїм людям. Двоє з них занесли в кабінет два величезні чорні пакети і кинули їх прямо на підлогу біля столу Золотова. З пакетів вивалилися частини тіл і обличчя мертвих людей.
Тимофій одразу впізнав їх. Це були його люди, яких він приставив стежити за Громовим.
— Якщо я ще раз дізнаюся, що ти намагаєшся стежити за мною і моїми справами, — холодно і зло промовив Громов, — я почну справжню війну, Золотов. І будь впевнений — я з величезним задоволенням запхаю тебе в такий самий мішок.
Він розвернувся і вже збирався йти, але раптом зупинився. На його обличчі з’явилася хтива, крива посмішка. Він поліз у внутрішню кишеню піджака, дістав червоні жіночі трусики і зухвало шпурнув їх на стіл прямо перед Золотовим.
— А так… ледь не забув, — криво посміхнувся він. — Дочці своїй передай. Вона в мене їх забула!
Після цих слів Стефаній самовпевнено розвернувся і пішов до виходу.
Щойно за ним зачинилися двері, Тимофій не витримав. Він із диким криком вдарив кулаком по столу так сильно, що по дереву пішла тріщина.

Згадай мене