Знаєте, поки я писала цю сцену, весь час думала про одну річ. Як багато людей мовчать не тому, що їм нічого сказати.

Вони мовчать, бо роками їм пояснювали, що їхній голос нічого не вартий. Що краще промовчати. Перетерпіти. Не сперечатися. Не злити нікого.

Мені хотілося, щоб у цій історії настав момент, коли Емілі вперше скаже те, що роками носила всередині. Не тому, що перестала боятися, а тому, що поруч нарешті з'явилася людина, яка дала їй відчути: її голос має значення.

Мені дуже цікаво почитати вашу думку.

Як ви вважаєте, що сильніше змінює людину — любов чи відчуття, що тебе нарешті почули? ❤️