Ще через пів години нарешті прийшла Поля. Перше, що я запитала, коли вона зайшла:
— За тобою точно ніхто не стежив?
— Ти ж мене знаєш, я дуже обережна. Мене вже можна на шпигуна вчити! — віджартувалася вона і плюхнулася на диван.
— Ну розповідай! — нетерпляче сказала вона. — По твоєму задоволеному обличчю і так видно, що з паном Громовим усе «окей»?
— Не просто «окей», — усміхнулася я і злегка поправила одяг, показуючи їй синці на шкірі. — Мене ще ніколи так не захоплювали.
— Мати рідна! — шоковано вигукнула Поліна, прикриваючи рот рукою. — Ви точно провели ніч разом?
— Та яке там «провели»… Це була справжня стихія. Іноді мені здавалося, що він не знає меж у своїй пристрасті. Він діяв так зухвало… але відчуття, Поля… Я ще з жодним чоловіком не почувалася настільки на межі можливостей.
— Ти точно ненормальна, — засміялася подруга, але в її очах читалося щире здивування. — Кому взагалі подобається така інтенсивність…
— Мені, — чесно відповіла я і широко посміхнулася.


Без цензури читайте у новому розділі)
Згадай мене