Привіт усім!♥️

Прийшла до вас каятися. Довгенько мовчала — і ось, стою тут, ніяково переминаючись з ноги на ногу.

Я знаю, що обіцяла десь у середині липня почати викладку третьої частини «Все (не) за планом». Середина липня вже помахала нам ручкою, і поки що мене рятує лише слово «десь» — воно, як виявилося, чудово розширює межі часу й совісті. ))

АЛЕ. Мушу зізнатися чесно: стабільної викладки двох книжок одночасно я не потягну. Нормально обдумувати два сюжети паралельно не виходить — я зараз постійно живу думками в історії «Все (не) так, як здається», а у «Все (не) за планом 3» готово поки що розділів десять. Погодьтеся, це запас із серії «кіт наплакав» — замалий для безпечного старту, якщо хочеться викладати стабільно, а не шматочками і з несподіваними прогалинами в графіку.

Тому рішення таке: спочатку якнайшвидше дописую і викладаю «Все (не) так, як здається» (думаю, ви вже помітили, що щоденні проди стали більшими ). А вже потім — із чистою совістю, стабільним графіком і рештками здорового глузду — переходжу до «Все (не) за планом 3».

До речі, виявила цікавий момент: найважче писати сцени, де нібито нічого конкретного не відбувається — і водночас відбувається дуже багато. Точніше, не писати, а придумати, ЯК це подати. Щоб не скотитися в нудне переповідання чи в щоденний звіт, який Ілларіс міг би здати начальству. От сьогодні якраз такий розділ — тож перепрошую за обсяг: я переписувала його разів надцять, востаннє — сьогодні вночі, коли перечитала і зрозуміла, що «все не те».

Дякую за увагу, терпіння і розуміння! ❤️

Мілана та її муз (який теж кається, але мовчки)