✍ Сьогодні в оповіданні «Один із тих чоловіків» додалися розділи 4-5.

В них Тіна і Ліда пішли на подвійне побачення. Вчора ви бачили, як гарно дівчатка підготувалися, а тепер тримайте фотозвіт.

Головна інтрига – Чи був Даміан одним з хлопців? Давайте подивимося.

Ми крокували повільно, обидві натягнули босоніжки на підборах. Услід нам оберталися. Точніше це на Ліду ссавці ламали свої шиї. Бар знаходився з іншого боку Хрещатику, на Бесарабці, у підвалі. Невеличкий, але затишний і доволі людний. Ліда вдивлялася у залу, а потім звабливо посміхнулася і помахала рукою. Я прослідкувала очима. Та бля…

– Знову турки? – розчаровано зітхнула.

– Марокканці, – квапливо шепнула на вухо і схопила мене під руку.

– Схожі на турків.

– Фу, расистка, – вона вже тягнула мене до столика крізь натовп. – Не будь занудою, посміхнися.

Моєю першою реакцією було повне розчарування. Жоден з хлопців явно не виглядав, як Даміан. Ні, вони обидва були не потворними, доволі симпатичними, але… Ліда одразу ж обійнялася з тим, що стояв біля стола, високий, спортивної статури, у чорній футболці і джинсах. Мабуть, цей був її. Інший, більш худий, одягнений у сорочку і жилет поверх, сидів і розглядав меню.

– Це Тіна, – представила мене подружка англійською.

– Хай, – невпевнено протягнула я.

– Алі, – протягнув мені руку «футболка», щоб потиснути.

– Омар, – жилет теж підвівся і протягнув руку.

☺️☺️☺️ А чого ви очікували? Даміан ж не єдиний іноземець у Києві, правда? Краще погляньте на хлопців.

Ліда сіла поряд зі своїм Алібабой, а мені довелося сісти на диван до поета. Чоловіки замовили вже якийсь набір віскі з колою і пляшку шампанського у відерці з льодом. Ми випили за знайомство, і подруга повністю перемкнулася на свого кавалера. Вони про щось жваво розмовляли англійською. Вона голосно сміялася, а він пожирав її очима і намагався торкнутися у будь-який спосіб. То за плечі обійме, то руку на коліно покладе.

Омар запропонував мені випити ще, наповнив мій келих шампанським. Йому, мабуть, теж було трохи ніяково, але він посміхався і казав щось максимально тупе.

– Ти подруга Ліди?

– Так.

– Круто.

– Ага.

– А я друг Алі.

– Я бачу.

– Смачне шампанське?

– Непогане.

– Добре.

– Хочеш віскі?

– Ні, дякую.

– Не любиш віскі?

– Не дуже.

– А я люблю.

– Круто.

 Наша розмова ніяк не клеїлася. Втім, чоловік не здавався. Він повністю розвернувся до мене, а за спиною я відчувала тепло його руки. Ні, він не торкався мене, просто тримав її на дивані позаду. Якби я захотіла спертися на спинку, щоб всістися зручніше, тоді б я торкнулася її.

То чим же завершилося це побачення?

✅ Ліда кудись зникла.

✅ Тіна була зла і червона, як рак.

Чому? Читайте самі ось тут.

❤️ Але я не можу лишити вас без малесенького спойлера на завтра. ❤️

– Johnnie Walker Red Label, please, – долинуло збоку, і я заклякла.

Підписуйтеся на профіль авторки, щоб не пропускати цікаві новинки і блоги.

❤️ Щиро ваша, Джул’єта Матикота. ❤️