Чи може письменник написати справжнє зізнання в коханні, якщо сам ніколи не переживав нічого подібного? Чесно? Думаю, так, але лише частково. Письменник може уявити емоції, побудувати сцену, знайти правильні слова. Ми багато спостерігаємо за людьми, слухаємо їхні історії, проживаємо життя героїв разом із ними. Уява здатна на дивовижні речі, але є моменти, які неможливо вигадати до кінця. Наприклад, той страх, коли вимовляєш: «Я кохаю тебе», не знаючи, що почуєш у відповідь, або тиша після цих слів, коли одна секунда здається довшою за ціле життя. Чи відчуття, коли людина перестає бути просто частиною твого дня і стає місцем, куди хочеться повертатися.

  Мені здається, хороші любовні історії народжуються десь посередині. Там, де уява зустрічається з людськими почуттями. Не обов'язково власними - іноді достатньо вміти уважно дивитися на світ і чесно слухати серце своїх героїв. Саме тому для мене зізнання в коханні - це не красиві слова, це вибір. Вибір залишитися, коли страшно. Вибір довіритися, коли минуле вчило зовсім іншого. Вибір сказати правду, навіть якщо вона робить тебе беззахисним.

❤️ І саме до такого моменту нарешті дійшли Райан і Майя.

У книзі "Якщо серце згадає раніше" вже доступні дві нові глави. Попереду - довгоочікуване зізнання в коханні, вибір, який змінить їх обох і відчуття, що вони нарешті знайшли одне одного. Та чи надовго їм дозволять насолодитися цим щастям? І як скоро станеться подія, що назавжди змінить їхні життя?

Запрошую до читання❤️