Новий розділ вже на сайті ❤️

— Добрий день, Відьмочко, — і перш ніж вона встигає щось сказати, я простягаю їй букет. Кремові та рожеві піоновидні троянди, білі еустоми й кілька гілочок евкаліпта. Стримано, елегантно, ніжно, саме так, як мені хотілося.

Ксю завмирає.

— Це... мені?

— Сподівався, що іншої Ксю біля цього під'їзду не зустріну.

Вона тихо сміється й обережно бере квіти. Її пальці ледь торкаються моїх.

— Вони неймовірні...

— Як і дівчина, якій вони дісталися.

Вона миттєво опускає очі, а на щоках розливається знайомий рум'янець.

— Дякую... мені ще ніколи не дарували квіти.

Я на мить завмираю.

— Справді?

Вона ніяково киває, а я широко усміхаюся.

— Виходить, і в цьому я буду першим.

Відьмочка здивовано дивиться на мене.

— Як і з першим поцілунком, — додаю з ледь нахабною усмішкою.

Її щоки миттєво спалахують густим збентеженням.

— Артур...

— Що? Це ж правда.

Вона ховає усмішку за букетом і тихо бурмоче:

— Ти просто нестерпний.

— Зате тепер маю високу планку. Доведеться й надалі у всьому бути першим, — шепочу їй на вухо.❤️

Книга тут: https://booknet.ua/book/zgri-moyu-temryavu-b455862