Привіт!

Забігайте на "Чудовисько"! Історія набирає обертів))) Героїня досі не зрозуміла, за кого вийшла заміж, але вперто з цим розбирається:)

МОЄ ОСОБИСТЕ ЧУДОВИСЬКО

Вони всілися за довгим овальним столом один навпроти одного. Інакше й не вийшло б, бо біля столу було лише два стільці, і стояли вони біля протилежних кінців. Складалося враження, що Гліб прагне знаходитися якомога далі від своєї дружини. Не те щоб Єву це розчарувало, бо вона й сама не горіла бажанням бути поруч, однак…

Невже вона настільки йому огидна? Як же вони спатимуть разом? Може й не спатимуть, якщо судити по окремих кімнатах, але сексом їм зайнятися доведеться. Дистанційно у них точно нічого не вийде.

Боже, про що вона думає?!

Її чоловік спокійно взяв келих, поглянув на Єву і зробив ковток вина. Ось це і був святковий тост-вітання? Як же їй тут лячно!

Гліб тим часом почав вечеряти так, ніби цей день нічим не відрізнявся від сотень інших днів у його житті, а навпроти не сиділа дружина. Єва ж заледве могла зробити вдих. До келиха вона навіть не спробувала доторкнутися, бо її руки трусилися від страху.

Пальці нервово стискали виделку, але апетиту не було зовсім. Шматок шинки, яку Єва недалекоглядно запхала до рота, взагалі не жувався, а шлунок скрутило від хвилювання так сильно, що нудота підступала до горла. Єва боялася навіть звуку столового приладдя. І тиші боялася, тому що в голову їй вже полізли жахливі думки.

А що, коли їй ніколи не вдасться вибратися з цього будинку? Чи буває тут ще хтось, окрім її чоловіка та Марії?

Гліб майже не говорив. Лише зрідка спокійно відкладав ніж, робив ковток вина або коротко дивився на неї своїм важким поглядом, від якого всередині Єви все миттєво напружувалося. І чим довше тривала ця мовчанка, то сильніше вона відчувала себе ніким у цій гарній кімнаті. А Гліб, здавалося, тепер займав собою весь простір цього будинку.

Розгублена та налякана Єва дивилася на нього і відчувала, що надто юна для цього холодного вродливого чоловіка, з яким її пов’язала доля. Тобто, батько.

— У нас буде якийсь графік? — випалила вона, коли від напруження у неї почало дзвеніти у вухах.

— У нас? — Гліб поглянув на Єву так, наче навіть від неї не очікував такого дурного запитання.

Мабуть, він мав на увазі, що слово «нас» їхнього шлюбу не стосується, але у Єви на це була своя думка.

— Так, — кивнула вона рішуче, хоча впевненості не відчувала.

Гліб підійняв голову, деякий час уважно розглядав її обличчя примруженими очима, а потім поставив інше запитання:

— Графік?

Це чулося як ще одна дурниця з її вуст. Нехай!

— Але ж ми мусимо якось зустрічатися заради… — вона необережно махнула рукою, і ніж негайно вислизнув з її рук та долетів майже до її чоловіка. — … спадкоємця, — майже пошепки договорила Єва, нажахано дивлячись на ніж біля тарілки Гліба. Їй аж подих перехопило від власної випадкової витівки. І що тепер буде?

Її чоловік теж деякий час і так само примружено дивився на блискучий предмет, а потім повільно перевів погляд на дружину. В його очах було «Ти догралася», Єва ж відчувала «Мені гаплик», коли раптом пролунало:

— Дякую, але в мене є свій.

Це був жарт чи знущання?

— Будь ласка, — пробурмотіла Єва, ще не вірячи, що так легко відбулася. Чи Гліб вирішив не вживати каральних заходів лише тому, що їхня вечеря, як не крути, святкова?

— Щодо графіка… — Гліб відкинувся на спинку стільця і знову деякий час вивчав дружину непроникним поглядом. — Я повідомлятиму про свої плани та наміри телефоном.

— Телефоном? — недовірливо пробурмотіла Єва. — А розмовляти ми будемо?

— Хочеш поговорити? Гаразд. — Гліб відсунув тарілку. — Мені сказали, що з тобою не буде жодних проблем. Що ти слухняна, незаймана, здорова і зробиш все, що я тобі скажу. — Говорить, наче про дресировану тваринку. Але хоч щось. — Щоправда, я не думав, що Артур продасть мені власну доньку. — Продасть? Невже Гліб за неї заплатив? І скільки ж? Про що вона взагалі думає? Це все обурливо! — Ти точно йому рідна?

— На жаль, — видала Єва і скривилася. Вона не планувала бути настільки відвертою.

— Чим же ти так сильно завинила?

Єва знизала плечима.

— Нічим. — Або ж усім. — Може тим, що народилася?

— Зв’язалася з поганою компанією? — допитував Гліб суворо, наче на суді. Може він юрист? — У тебе точно немає шкідливих звичок? Бо якщо ти чи твій батько мені збрехали…

— Точно немає, — поспішила запевнити Єва. — І в поганих компаніях не була. Я майже відмінниця в університеті, тож мені ніколи було…

— Ти навчалася в університеті?

Здається, Гліб цього не знав. Значить, батько йому про університет не повідомив.

— Навчаюсь, — обережно виправила його Єва. — В медичному. Перейшла на шостий курс.

— Ти натякаєш, що збираєшся продовжити навчання?

Єва боялася, та все ж кивнула.

— Ну… так. Шкода ж. П’ять років вже провчилася.

— Моїм коштом?

Цього Єва не знала. Але ж своїх збережень у неї не було. За її навчання мав заплатити батько.

— Раніше фі… — їй довелося прокашлятися, — … фінансуванням мого навчання займався батько. — Гліб підвівся з-за столу, і деякий час Єва знову відчувала на собі його важкий погляд. А потім він просто рушив до виходу з кімнати. — То що буде з моїм навчанням?

Її голос помітно тремтів, але Єва вирішила дізнатися про те, що її хвилювало. Вона будь-що хотіла здобути професію.

— Я ще не вирішив, — вимовив її чоловік, навіть не зупинившись. — За годину чекаю на тебе у своїй кімнаті. Ще можеш встигнути з’їсти десерт.

Десерт?!

Попереду найцікавіше)

Руня Славна