Міг би й ще пограти...
— Якщо ти цього так сильно хочеш... я можу пограти для тебе.
За спиною раптом пролунав голос Левицького. Я здригнулася, різко захлопнула кришку ноутбука й миттєво обернулася до нього.
— Що ти тут забув?
— Хотів запитати, чи тобі музика не заважає. — Левицький посміхнувся й задоволено додав: — Бачу, що не заважає... Я думав, ти вже спиш.
Незнайомі нотки в голосі Данила неймовірно насторожували, а його погляд у напівтемній кімнаті виглядав таким незвичним, що я на мить розгубилася.
Данило ковзнув поглядом по моєму обличчю й одразу відвів очі.
— Гарна мелодія? — тихо запитав він.
Я хотіла автоматично відповісти щось їдке, образливе, але натомість ледь чутно промовила:
— Так... дуже.
Данило повільно повернув голову, і в його очах мигнув відблиск нічного світла. Моя неочікувана відповідь застала його зненацька. Він зробив крок уперед — зовсім крихітний, але в невеликі кімнаті це відчулося так, ніби він переступив якусь невидиму межу. Його рука лягла на край стола за моєю головою. Я підвела очі догори й застигла.
Він нависав наді мною так близько, так важко дихаючи, що маленька кімната раптом перетворилася на тісну комірчину, де були лише ми. Я відчувала його подих. Відстань між нами стала до смішного малою. Варто було комусь із нас нахилитися ще на кілька сантиметрів.. Нерішуче, навіть для самої себе, я заплющила очі й віддалася темряві та Данилу.

Як гадаєте чи відбудеться між нашими солоденькими Данилом та Мартою перший поцілунок?