"Покупець моїх гріхів"

— Мені байдуже, що ви обговорювали! — він зробив різкий крок у її бік, і Юлія мимоволі відступила, поки не вперлася спиною в зачинені двері.

Черненко навис над нею, обпалюючи своїм фірмовим ароматом дорогого парфуму та небезпеки:

— Ти — моя особиста помічниця. Твоя увага, твій час і твої думки в цьому офісі належать виключно мені. Якщо я ще хоч раз побачу ці недоречні посмішки на робочому місці, ти вилетиш звідси швидше, ніж встигнеш забрати свої речі. Затям це. А тепер — геть з очей.

Що це — звичайна тиранія владного боса чи токсичні ревнощі, які він уже не здатний контролювати? Чи зможе Юля втримати професійну дистанцію, коли її власне серце зрадницьки калатає від його близькості?

Діліться своїми думками у коментарях!

 Чи пробачили б ви босу таку витівку?