Я тримаюсь з усіх сил і навіть цього не достатньо, щоб переконати його у моїй байдужості. Не дивно, що Давид не вірить мені. Я важко дихаю, шкіра моя горить, а тіло тремтить від бажання. 

— Тоді відштовхни мене, - шипить роздратовано.

І цієї ж митті висаджує мене на стіл, розводить коліном ноги, притискається до мене так міцно, що я чітко відчуваю, як у живіт впирається його твердий пах. Руки його по-господарськи стискають сідниці, а губи цілують так жадібно, що я задихаюсь. І лише мій приглушений стогін тане у його роті. 

Так, я слабка. Боротись з собою неможливо. Та й не хочу, якщо чесно. 

— Я не чую заперечень, - Давид відривається від моїх губ лише для того, щоб переможно глянути мені в очі. - І твої руки обіймають мене за шию, а не відштовхують.

— Замовкни, - шиплю роздратовано. І тисну йому на потилицю, щоб наші губи знову об'єднались. - Інакше я передумаю.

— Я не дам тобі цього зробити, - каже самовпевнено.

Ми знову цілуємось. Давид нетерпляче починає розстібати мою блузку. Його пальці заплутуються у ґудзиках і він з гортанним риком різко смикає за блузку. Тканина тріщить, а на підлогу сиплються ґудзики.

— Що ти наробив? - охаю, відхилившись від нього.

Дивлюсь спочатку на нього, а потім на свої груди, які він звільняє від ліфчика.

— Я куплю тобі іншу. Якщо захочеш, навіть декілька, - каже без краплі провини в голосі.

https://booknet.ua/reader/srbnii-ne-grai-z-mnoyu-b452323?c=4999372&p=1