Літо - час для "спекотних" книг)

Про кохання, пристрасть, несподівані знайомства... можна почитати тут.

- Вибачте, що турбую Вас, - автоматично відповідаю я. - Маю кілька запитань щодо навчання.

В слухавці знову повисає тиша.

- Що ж, - нарешті відповідає Арс і я просто на рівні якихось космічних відчуттів знаю, що зараз він усміхається, - можу відповісти хоч зараз.

- Еммм... А якщо я запрошу Вас на чашку кави? - і я усміхаюсь, прикриваючи очі, в які яскраво світить втомлене днем сонце.

- Звільнюся десь за годину, - Арс робить паузу і я уявляю, як його очі опускаються до зап'ястка правої руки, на якій він носить стильний годинник. - Кажи, де тебе забрати. Тільки май на увазі, що я буду в костюмі. День видався насичений зустрічами і я не встигну швидко перевдягнутися.

Я видихаю, уявляючи, як торкаюсь ременя його брюк і як повільно стягую дорогу матерію, оголюючи його накачане тіло.

- Це краще, що Ви могли сказати, пане директоре, - продовжую свою гру.

- Справді?

Чую, як під Арсом скрипить крісло. Так, він відхилився на його спинку. Якби ж під ним зараз стогнало моє тіло...

- Якщо на Вас буде краватка, то взагалі катастрофа...

- Краватка була, - Арс включається в ініційовану мною гру, відповідаючи вже зовсім іншим голосом. Небезпечним. Сталевим. - Але я її зняв.

- Яке розчарування...

Господи, дай мені сил не втратити свідомість на тому місці, де я зараз стою. Заплющені очі підсилюють емоційне сприйняття нашого діалогу і моя уява малює його сексуально-хитру усмішку.

- Якщо це настільки важливо, можу вдягнути назад.

Я тихо сміюся.

- Надзвичайно важливо, - радію тому, що мій план спрацював. - На межі між життям і смертю...

- Гм... Де на тебе чекати?

Боже... Та Арс теж завівся... Хриплі ноти його голосу видають бажання, а різкий стук папкою по столу обіцяє далеко не ванільний настрій нашої зустрічі.

- Біля центрального скверу. 

- Домовилися, - грудним голосом вимовляє Арс.

Всім гарних вихідних!