Мене часто запитують, що або хто мене надихає. Звідки беруться історії, персонажі чи окремі сцени. І майже завжди хочеться відповісти щось світле й позитивне. Розповісти про улюблених письменників, що подолали складні життєві ситуації і труднощі; про книги, які свого часу справили на мене сильне враження, що я не могла тижнями ні про що інше думати; або про людей, якими я щиро захоплююся.

І це була б правда. Але така, однобока.

Якби я не намагалася дати красиву відповідь, а сказала все, як є, то я б не оминула наступної думки: не забувайте про ті ситуації і тих людей, після зустрічі з якими думаєш: я нізащо б не була такою людиною / нізащо б не вчинила так.

Я ось думаю, що всі хороші книжкові лиходії народжуються з таких думок. Щось, що довго не давало автору спокою. Чийсь вчинок. Чиясь байдужість, зверхність, жорстокість або егоїзм. Щось, що настільки врізалося в пам'ять, що згодом знайшло своє місце в історії. В мене точно є кілька таких моментів.

В цьому сенсі, дементори Азкабану досі одні з моїх улюблених вигадок у літературі. Бо за ними стоїть дуже справжнє відчуття, яке авторці вдалося перетворити на образ, який тепер знають майже всі люди на планеті. 

Тож бажаю всім побільше позитивного натхнення. Нехай на вашому шляху буде більше людей, якими хочеться захоплюватися, ніж тих, яких потім мимоволі переносиш у свої книги як антиприклад.

А якщо вже не пощастило... що ж, принаймні з них може вийти дуже непоганий персонаж.

P.S. А ще на вас вже чекає новий розділ Дракайни. І я ділюся візуалом до нього. Багато чого відбувається в новому розділі під назвою Викреслені. Сподіваюся, вам буде цікаво. Гарного читання! ❤️

ЧИТАТИ РОЗДІЛ