— Віко, ти знову витаєш десь у хмарах… — робить мені зауваження Герман після приголомшливої, з його думки, близькості.

— Пробач. Завтра суд… — кажу я, віддихавшись після чергової імітації задоволення.

— Ти знову про суд… — зітхає Герман.

— Це моє життя.

— Невже для тебе так важливі ці копійки Строганова?

— Копійки? — підіймаю брову та називаю приблизну суму спадщини, а в Германа відвисає щелепа.

Після цієї розмови Герман стає ще більш уважним і… нудним. І як тільки суд ухвалює рішення на мою користь — робить мені пропозицію. Збіг? Не думаю. До того ж я вже втомилася вдавати із себе в ліжку задоволену жінку. І взагалі, у мене зовсім інші плани в житті…

— Пробач, Германе. Але я не збираюся більше заміж. Ні за тебе, ні за кого-небудь іншого… — відмовляю йому, коли він посеред вечері в ресторані раптом стає на одне коліно та простягає мені відкриту коробочку з каблучкою.

ДАЙ НАМ ШАНС

Оновлення щодня о 00:00!