Коли я починала писати «В рахунок боргу», була впевнена, що найскладнішим персонажем стане Деймон Блеквуд.

Владний. Холодний. Небезпечний, але найбільше мене здивував зовсім не він.

Мене здивувала Емілі. Вона майже не сперечається. Не кричить. Не влаштовує гучних сцен. І саме це виявилося найболючішим, бо людина, яка звикла мовчати, іноді кричить набагато голосніше за ту, яка говорить.

Емілі не просить її рятувати. Не падає в чиїсь обійми. Не вірить у добро тільки тому, що їй його пообіцяли. Вона просто намагається займати якомога менше місця. Не заважати. Не викликати чужого гніву. Не зробити нічого такого, за що доведеться платити. І, мабуть, саме тому найбільше мені хочеться побачити той момент, коли вона нарешті зрозуміє:

їй не потрібно ставати меншою, щоб мати право залишитися.

Поки пишу цю історію, ловлю себе на тому, що дуже хочу для Емілі не просто порятунку.

Я хочу, щоб вона навчилася жити. Довіряти. Говорити. Хотіти. Займати своє місце — і більше не вибачатися за це.

А ви вже встигли познайомитися з Емілі?
Яке перше враження вона справила на вас? ❤️