кілька сторінок на сьогодні✨

Я почала швидко хитати головою, ніби від цього щось зміниться. Відчула, як він спокійно, але впевнено відвів мої долоні від обличчя й стиснув їх у своїх. Просто так, щоб я більше не могла сховатися.

— Відкрий очі, — повторив він уже тихіше. Цього разу без звичної наказовості, від якої мені завжди хотілося сперечатися.

Я лише сильніше заплющила очі й опустила голову.

Для мене це мало залишатися чимось забороненим. Я стільки років сама будувала між нами цю межу, що навіть не помітила, як почала вірити у власні правила. Він мав залишатися просто старшим та досвідченішим. Людиною, яка витягнула мене тоді, коли я сама ще толком не розуміла, що робити зі своїм життям.

Саме він уперше вклав мені в руки зброю. Саме він навчив мене стріляти так, щоб не боятися віддачі. Саме він годинами сидів поруч, поки я вчилася кермувати, терпляче вислуховуючи все, що я думала про коробку передач. Саме він навчив мене захищатися, не втрачати голову в критичних ситуаціях і контролювати себе тоді, коли найбільше хотілося зірватися.

Він бачив мене тоді, коли я ще нічого собою не являла. Бачив, як я помилялася, падала, знову піднімалася і майже весь цей шлях стояв поруч.

Саме тому зараз усе це здавалося неправильним. Настільки неправильним, що мені хотілося просто зникнути.