Лів робить те, що після п’яти років чужого “можливо” здається майже подвигом: погоджується на побачення.

Не на велике кохання. Не на долю, яка раптом зайшла в бар у гарному пальті. Просто на одне побачення. Перевірити, чи вона ще вміє бути там не як “чиясь майбутня дружина”, не як людина, яка чекає відповіді, а як жінка, що сама вирішує, чи хоче залишитися.

І от саме тому це побачення нульове.

Бо Елліот не монстр. Не катастрофа в людській подобі. Не чоловік із червоним прапором, який видно з іншого району. Він приємний. Ввічливий. Нормальний.

Але іноді найважче сказати “ні” саме нормальному.

Особливо коли він уже майже вирішив за тебе: що ти питимеш, що їстимеш і чи буде наступна зустріч.

У цьому розділі Лів робить маленький, але дуже важливий крок до себе. І, можливо, саме з таких кроків починається історія, де “ні” звучить не як провал, а як перше чесне “так” собі.

Читайте новий розділ “Нульове побачення” у “36 причин, чому я більше не ходжу на побачення” 

А ви колись були на побаченні, де людина ніби хороша, але все всередині тихо казало: “не моє”?