Останнім часом складається враження, що я - авторка однієї книги)))
Насправді це не так, просто "Водійка" зараз в пріоритеті: вона ще пишеться, вона - улюблена дитинка зараз, вона - знакова для мене книга в багатьох сенсах, ще розповім після завершення ❤️

Але я вас запрошую до читання інших моїх історій, які є на Букнеті.
Сьогодні завітайте до палкої історії Руслана і Ел. Натискайте)))

Це безкоштовна книга, яка принесе вам море задоволення, якщо ви любите дуже відверті історії про справжні почуття, від яких часами зносить дах..)))

— Ти мене зовсім не торкаєшся, — поскаржилась я. Сльозинка скотилася по щоці. Руслан, і до того непохитний, взагалі завмер, стежачи за тим, як маленька крапля стікає кудись до вуха.
А потім засміявся. Закрив очі долонею.
— Чого ти? – ображено запитала я, обіймаючи себе руками.
Рус перехилився через острівець і змахнув сльозинку пальцем.
— Дурненька, — тихо сказав він. Тепер я бачила, що він дивиться не вглиб себе, а дійсно на мене.
Потім він поставив свою чашку на стіл, обійшов острівець і обійняв мене, прямо так, не розліплюючи моїх рук, якими я охоплювала себе.
— Ел, я завжди хочу торкатися тебе, — вимовив Руслан десь мені у потилицю. — Невже ти досі цього не зрозуміла?
— Ні, — мені ще й ногою хотілося тупнути, так було образливо.
— Ні? — здивовано перепитав Руслан, а потім легко схопив мене і, майже перекинувши через плече, кудись поніс.
— Гей! — вирвалося з мене. — Куди ти мене несеш?!

*Книга "Ел"*