«Якщо занадто довго дивитися у безодню, безодня починає дивитися у тебе…».
Знаєте, як це писати книги? Це не просто складати слова у речення, а речення потім в абзаци. Щоб книга була справді живою – кожного героя потрібно «прожити».
Коли я писав «Соціопата», я декілька місяців жив у світі, де мертві можуть зустрітися з живими.
Коли писав «Жити після…», мені довелося прожити декілька життів у зруйнованому вщент світі.
Зараз, після вимушеної і дуже тривалої паузи, я знову працюю над «Роздоріжжям». Там у героя дуже не простий вибір – стати на бік зла, чи на бік добра. Я стою на роздоріжжі разом з ним. На самому краю безодні.
Я дуже довго дивлюся у безодню. Чи почала вона дивитися у мене? Поки що не знаю. Дізнаюся, коли завершу писати «Роздоріжжя».
Але зізнаюся відверто – мені страшно продовжувати писати цю повість.
Потребую вашої підтримки.
Читайте, коментуйте, допоможіть мені зробити правильний вибір.
Я обов’язково врахую думку кожного – допишемо книгу разом.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗалишаючи собі малому цю магічну книгу, він передає хроніку власних помилок та рішень. Це, можливо, і є той портал між дитиною, яка ще не скоїла нічого , та дорослим, який несе на собі шрами цього вибору...
І знаєте, відчуваючи цей складний шлях героя, мені так хочеться вірити, що він зустріне ту саму людину... Ту, яка побачить його справжнього, розгледить його добре серце і завдяки цьому великому почуттю допоможе йому зробити остаточний вибір на сторону світла та добра.
Безмежна вдячність Вам за таку неймовірну "подорож". З нетерпінням чекаю, куди ця дорога приведе . Кожен по-своєму розуміє текст і зчитує таємні шифри між сторінками " Роздоріжжя".
Натхнення Вам, життєдайної сили!!!
Вітаю, Дарко! Описати мої враження вашим «Роздоріжжям» просто неможливо! Настільки, що перечитала твір двічі поспіль, щоб якомога більше зрозуміти кожну деталь та натяк.
Коловорот думок ще той, що розплутати його — це справді квест найвищого рівня складності. Кожна думка здається зачіпкою, але веде до нового лабіринту.
Мушу визнати: ваш психологічний трюк як автора спрацював на всі 100%! Текст тримає в такій напрузі, а розділи обриваються так філігранно, що мозок просто вимагає повернутися і розгадати всі зашифровані коди.
Під час другого читання мене не покидало стійке відчуття, що ця історія дуже особиста для вас. Мені здалося, що містичне Роздоріжне — це ваша мала батьківщина, а в образі головного героя ви згадали самого себе в дитинстві. Текст дихає такою справжністю, що в цю атмосферу вибору між добром і злом віриш беззастережно.
Але найбільшим відкриттям для мене стала ця дивовижна трансформація Тимура у Тримира. Це просто шедевральний і неймовірно сильний хід! Хлопчик, який стояв на роздоріжжі, через свій вибір розширює власні межі й стає містком між трьома світами чи вимірами.
На мою думку, артефакт Незнайомця може бути щоденником самого дорослого Тимура.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати