«Минуле — це привид, який приходить тоді, коли ми найменше цього очікуємо, і вимагає розплати за кожну забуту мить»

Мене трусило, але я дістала з сумки маленький ліхтарик — звичка, що залишилася ще з дитинства, коли я боялася темряви. Клацнула кнопкою.
Промінь світла вихопив із темряви... троянду.
Сніжно-білу, ідеальну, з довгим стеблом. Вона лежала просто біля мого порога, наче чекала саме на мене. Я зробила крок ближче, і світло ковзнуло по її пелюстках.
Серце пропустило удар.
На білосніжних краях, ніби вишиті, застигли густі краплі. Червоні. Темно-багряні, майже чорні у світлі ліхтарика.
Цього не може бути.
Я повільно нахилилася. Пальці тремтіли. Повітря навколо квітки мало дивний запах — не квітковий, а солодкувато-металевий. Знайомий.
Ні. Це просто фарба. Хтось вирішив пожартувати. Можливо, Влад чи хтось інший. Просто жорстокий жарт.
Я простягнула тремтячу руку й торкнулася однієї з крапель.
Липка. Тепла.
Я різко відсмикнула пальці, наче обпеклася. Промінь ліхтарика затремтів і заметався по стінах разом із моєю рукою.