Привіт, друзі!

Сьогодні я ділюся з вами текстом, який написав ледь не на одному подиху. Це верлібр Покоління офлайн

Це історія про нас. Про тих, хто виріс на зламі епох — між затишною аналоговою тишею і теперішньою нестерпною, цілодобовою присутністю онлайн. Про час, коли підліткові мрії здавалися більшими за всесвіт, а життя було повільнішим, простішим і, бляха, значно чеснішим. Про екватор, на якому ми раптом опинилися, ставши тими самими нудними дорослими.

Текст великий і емоційно щільний, тому він виходитиме трьома частинами. Перший акт уже тут, нижче. Наступні дві частини я опублікую протягом кількох днів, щоб кожен фрагмент устиг прозвучати у вашій голові окремо й не загубився в щоденному цифровому шумі.

Що далі? (Кулуарні новини про роман)

Поки поезія шукає своїх читачів і відгукується у ваших серцях, на моєму робочому столі триває зовсім інший процес. Я продовжую роботу над великою прозою.

Це не нова книга. Це повний, глибокий перезапуск одного з моїх ранніх романів. Я роблю масштабне редагування: переписую сенси, додаю психологічної напруги та міняю деякі сюжетні лінії так, як можу це зробити лише зараз, маючи роки досвіду. Робота триває складна й уважна, значно довша за звичайне вичитування помилок.

Обіцяю, що я поділюся подробицями перед виходом перших розділів. Не лише назва та анотація, а й те, як я сприймав власний роман через 15 років після публікації. 

Маленьке уточнення. Позаяк я справді дитя епохи оффлайн, то звик писати повністю за ноутбуком. Без публікування в процесі, без дедлайнів, психічного тиску і ризику вигорання. Для мене не є звичним чи комфортним публікувати сирі чернетки (в жодному разі не засуджую інших, а тільки пишу про методи своєї робити, сформовані за багато років). Але щоб підлаштуватися під сучасний формат - я підготую весь роман. А тоді буду публікувати розділами.

Дякую кожному, хто читає, чекає і залишається поруч у цьому творчому камбеку.
Попереду буде ще багато творів.