У 5 класі, пізно ввечері, я згадала про те, що на завтра мені потрібна сукня принцеси. Я прийшла до сонного брата вся в сльозах. Він заспокоїв мене, зняв штору зі свого карниза й до ранку на мені була ніжно-рожева сукня. Для Іллі не існує «неможливо». Я це знаю точно.

— Господи, ти один з найпопулярніших хлопців у місті, Ілле. Будь ласка, допоможи мені. — Він намагався уникнути мого щенячого погляду, але я схопила його за плечі.

— Ти справді готова вийти за кого-небудь? Це погана ідея. — Виявляється, поганою ідеєю було одружитися з Максимом. Я могла роками жити з цим підлим брехуном, навіть не здогадуючись, що він мене використовує. Попри біль, я розуміла, що зірвала джекпот, а він втратив все. Тільки-от мені було цього недостатньо. Я хотіла, щоб він страждав, мучився, жалів і в кінцевому результаті приповз до мене на колінах.

— Фіктивний шлюб на декілька місяців. Я не збираюся з цією людиною все життя прожити. — Цей час пролетить дуже швидко. Я ще буду в старості розповідати внукам про цю авантюру.

— А якщо закохаєшся? — Брат прибирає з мого лиця вологі русі пасма. Не так я собі уявляла останню ніч в ролі нареченої.

— Тоді знайди когось, в якого я точно не закохаюся, братику. Хіба це так складно? — Я роззираюся навколо й розумію, що тут немає речей Макса. Залишився лише його запах. Підводжуся й відчиняю вікно. Нехай він чим швидше зникне з мого життя.

Продовження читайте за посиланням.