Олександр Зоря-Заря уклав чудовий словник-довідник, присвячений багатству української мови, який цікавий, передусім самим своїм змістом — пошуком правильних слів під найтонші нюанси мовлення. І це складна, цікава й украй корисна авторові справа!
Я не замахуватимуся настільки глобально, взагалі не знаю, чи вийде з цього щось масштабне, проте, як на мене, авторам фантастики, фентезі також буде корисним розуміння термінів, що гальмують їхній твір. Гальмують — це за аналогією з "Назад у майбутнє": у вас тут автомобіль, повний ідей та пригод, але він усе ніяк не може розігнатися. Це не пошук причини, це лише порада щодо можливої несправності.
І дві відповіді на два запитання:
— Хто ти такий?
Я — читач. Давній, відданий і вірний! Якому просто захотілося побурчати в перерві між читанням.
— А що ти сам можеш? Краще подивися на кількість своїх підписників, набери сотню-тисячу-мільйон, а тоді пиши...
Як кажуть розумні люди — б'ють по пиці, а не по паспорту. Якщо немає відповіді на запитання або чого сказати, то часто переходять на особистість автора!)
Один із найкращих авторів фантастики на цій платформі мав щось близько 15 підписників, а один із його прекрасних творів я прочитав чи не першим, хоча він чимало часу був викладений. А між тим і мова, і ритм, і сюжет, і сенс були на високому рівні. Навіть жінка-бос була!
Проте, усе це стосується теми лише побіжно.
А тепер одразу до термінів. Може, він буде всього один, тож чого тут довго розпинатися, правильно?) Але, якщо захопить, то понесе...
Отже, кожен автор створює свій світ. Це його право, на це ніхто не зазіхає, як би не кортіло!) Однак використання деяких слів, термінів, виразів, імен, фраз — як упущений на підлогу смичок скрипалем в оркестрі, як скло на картині, що заважає бачити, як раптовий дзвінок в самому процесі... занурення ж, звісно.
Будь-який художній твір, байдуже в якому виді мистецтва, навіть просто звичайна робота — є актом екстатичного переживання. Або хвилювання. Перш за все його автором, а потім і глядачем, спостерігачем, читачем, слухачем. Ну, або користувачем. Він створюється саме завдяки переживанням, він і сприймається саме так. Абсолютно будь-який. Просто грані та ступені можуть відрізнятися. Для когось можуть з'явитися високе й низьке, для когось ще щось. Але як і перший наш предок, котрий у сутінках печери вирішив висловити раптово виникле незбагненне почуття, або вирішив таким чином закликати, умилостивити когось, намалювавши кілька ліній, фігурок чимось фарбувальним на стіні печери, ми можемо його по-різному сприймати. Просто різний досвід, точка зору, становище, стан...
Важливо тут інше — якщо показати ці малюнки сьогодні комусь, то хтось навіть не зверне уваги, зниже плечима. Якщо розповісти передісторію — ситуація зможе змінитися, а от упіймати те саме почуття вам навряд чи вдасться. Для цього потрібно провести деякий час у печері, в певних умовах, коротше кажучи, відчути себе на його місці. Уявити обставини. Але ось, припустимо, ви потрапили в такі ж умови, провели деякий час, а вам раптом на стіні зустрілася не картина вохрою первісної людини, а трафаретне задування балончиком фарби. Якщо ви хотіли зануритися у світ Печери — це ж викликає дисонанс, правда?
А чому ж тоді слова, які використовуються в книжці автором, не можуть бути тим самим? Можуть.
Наприклад, міри довжини. Чи замислювалися ви, що таке сантиметр? Добре-добре! Чи розумієте ви, що герої фентезі, альтернативної історії та багато чого ще — використовувати цей термін не можуть, якщо немає Франції, немає близького до нашого світопорядку, та ще й час раніший за середину 19 століття? Ось вам перший гальмо-термін. І байдуже, де він буде згаданий — у прямій мові персонажа чи в авторській, адже антураж книжки, її художнє полотно, створює текст повністю. Тому і слово це виглядає явним анахронізмом. Відповідно, метри й міліметри в тому числі. Як взагалі дуже дивною здається точність якогось сільського коваля, котрий міряє виготовлене знаряддя в міліметрах чи сантиметрах, все ж таки малі величини, тим паче стандартизовані величини — це зовсім не до місця і не до часу. Так, вам у середні віки зважать алмаз у гранах, золото в долях, але де, хто і за яких умов?
Дрібниця? Не важлива? Головне сюжет? Ні! Я вже писав про екстатичне почуття, якщо потрібне ще порівняння — це як неналаштований інструмент: грати — грає, а от щось у музиці не те...
До певного часу всі міри якось обходилися антропоцентричними й такими, що відрізнялися від того, хто міряє, і нічого. Кроки, лікті, долоні. Навіть фут — і той ступня, по суті. І миля — тисяча кроків. Ніхто не питав — чиїх саме, поставили камінь і не дзижчіть... Так-так, підвійних кроків легіонера в обладунках, але якого саме - невідомо. 
Річ навіть не в самому слові. Сантиметр — це наслідок системи, стандартизації та вже іншого мислення про вимірювання. Такі деталі не завжди неможливі, але вони вибивають із занурення. Як золотий у звичайного селянина чи лорд, який особисто обходить двори, збираючи податки.
Вам цікаві ще такі гальма? Залюбки. 
Ось:
- лицар, який сам чистить стайню;
- король, що особисто перевіряє митницю;
- герцог, який сам веде бухгалтерію;
- єпископ, що сам дзвонить у дзвони перед службою;
- адмірал, який сам драїть палубу;
- майстер-коваль, який міряє меч лінійкою;
- селянин, який щодня їсть білий хліб і яловичину;
- корчмар, який веде касову книгу з точністю до копійки;
- мисливець, який оцінює відстань як "триста сорок метрів";
- лучник, який каже: "вітер три метри за секунду"...

Імена. Багато хто робить просто — бере й вигадує нові імена. У цьому є свій мінус — таке ім'я може бути складним, важковимовним, але є й плюс — не буде анахронізмів на кшталт того, коли імена з однієї культурної спільності потрапляють абсолютно в іншу. Адже дивно бачити латинські імена там, де ніколи не було Риму, хай навіть вони будуть якимись Уній, Квартій, Квінт, Секст, Септ... Усі імена мають своє походження, і будь-яка книжка з історичним підтекстом просто вимагає, на мій погляд, враховувати можливість анахронізмів. Інакше фальшиво взята нота не дасть можливості насолодитися всією симфонією.
Концепти й ідеологеми. Коли в тексті про стародавній світ чи середньовіччя, нехай і фентезійне, зустрічаєш слова: депресія, гуманізм, інстинкт, індивідуальність, прогрес або, моє улюблене, стрес, то хочеться запитати автора — навіщо він писав саме про цей період? Ні, я згоден, що багато термінів настільки міцно увійшли в наше життя, що ми вже й не усвідомлюємо їх. Але не може навіть особа королівської крові бути в депресії! Не по суті, а в тексті! Не може язичник говорити про прогрес! Його для нього не існує взагалі! Лише золота доба в минулому і кінець світу в майбутньому!
Етноніми у фентезі. Якщо у вас вигаданий світ, який геть не Земля, попри вже усталене розуміння таких слів, як: "панама", "силует", "китайська порцеляна", "спартанські умови", "єзуїтська посмішка", "сізіфова праця", "танталові муки" та інші, це можливо лише для попаданця, але аж ніяк не для місцевого жителя.
Ні, я не кажу про необхідність вигадувати нову мову (привіт Професору!), для того, щоб висловити все, але іншопланетяни чи мешканці інших світів просто не знають грецьких міфів або там французьких міністрів. Просто з такими термінами треба бути обережнішими, тільки й всього.
Технічні анахронізми. "Імпульс", "запобіжник", "як робот" і все таке. Чи треба зайвий раз нагадувати, що такі слова у фентезі можливі лише за наявності відповідної технічної оснащеності світу? Так само, як і команда ельфійським лучницям на кшталт: "Пли!" або "Вогонь!"...
Втім, гадаю, про це і без мене багато говорилося. Все одно ж це не дуже важливо. Що там те екстатичне переживання, коли ельфійський бос уже поклав руку на слеш?)

P.S. Якщо знайдете в моїх творах такі самі терміни-гальма — обов'язково скажіть. Щиро подякую)