Зрілі особистості захищають  близьку людину від несправедливості;
але не виправдовують її неправду лише тому, що вона «своя». Це не означає байдужість. Це означає, що любов не повинна ставати сліпою, а вірність — не повинна перетворюватися на виправдання неправди.

Як ми може перевірити себе? Просто запитавши :

«Чи готові ми визнати помилку, якщо її припустилася "наша" людина?»

Якщо відповідь:

«Ні, бо він наш»,

Це вже не про правду. 

Це служіння груповій ідентичності. Це про несвободу. Це про рабство. 

 Черговий розділ в книзі Замітки псевдодуховного графомана.