Зведені брат і сестра. Мажор і бешкетниця. Шалена пристрасть. Емоції на межі. Гумор. Студенти.

Поспішайте!

Дія знижки закінчується через дві години.

  Ми   озираючись   по   сторонах   наче  якісь   злочинці,  вийшли   з   корпусу  і   видихнули   з   полегшенням.  На   горизонті   чисто.  Ніхто   нас  не   чекає  щоб   прибити.  Але   зайшовши   за   ріг   побачили  компанію   хлопців   які  крутяться  біля  лимончика.  Ну  звісно,  така  кислота   не  могла   залишитись   непоміченою.

    - Ей!  Ану   ласти  прибрали  від   моєї  лялечки   і   порозходились   поки   цілі. - крикнула  Надя  і  на  підборах   побігла   до  свого  автомобіля.   За  моєю   спиною  почувся   смішок  а   в    наступну   мить   з   мого   плеча   здерли   сумочку.  Я    різко   розвернулась  і  зустрілась  поглядом   з   синіми   очима.

     - Оце  фортануло.  І  руда  теж  тут.  Я  от   не   розумію,  ви  дурні   чи  борзі? - глузливо  посміхається   хлопець .  А  потім   відкриває   мою   сумочку.

     - Ти  що   очманів,  придурок?  Віддай!   - хотіла   забрати  та   він   підняв   руку   вгору.  З   його   зростом   я   її   точно   не   дістану   тому   навіть   не   намагалась.

    - Помити  б  тобі  рота   з   милом ,  щоб  отрутою  не  бризкалась.  Чи  краще   по  дупі   ляснути   кілька  разів? - нахабно  відкрив  мою  сумочку   і  дістав   з   неї  зошит . -  Малиновська  Кіра ,   студентка   першого  курсу   юридичного  факультету.  Цікаво.

     - А   запитати   ніяк   не  можна? - фиркаю. -   Обов'язково   ритись   в   моїх  речах?

      - Ну,   ти  ж   не   запитувала  дозволу ,   коли   нишпорила   в   моїй   кімнаті. - іронічно  підіймає  брови . - В   мене   між  іншим   зникла   одна  дуже   цінна   річ. 

     - Ти  що   головою   гепнувся?   А!  Це  ж  я   тебе  й   гепнула. - бурчу  собі  під   ніс . -  Я   нічого   в   тебе   не   брала.  Все   чого   я   хотіла,  це   заховатись  від   придурка  який    чіплявся  до   мене   на   твоїй   вечірці. 

      -  Сама   ти   дурепа.  Недоторка  блін.  Якого   дідька   тоді   прийшла   туди   і   крутила  своїм   задом?  -  крикнув   інший  хлопець   в   якому   я   впізнала   Костю.  Упс.  Здається   я  дійсно   можу  договоритись. 

      - Це   він.  Від   нього   я   тікала   і   заховалась  в   твоїй   кімнаті.  То  ви   друзі?   І   чому   мене   це  не   дивує?  -  красунчик   переводить   погляд  на  друга.

     - То  ти  і  є  той  придурок ,    через   якого  я   отримав,   Костян?  Потім   нагадаєш,  поверну  тобі   борг.  Зараз   мене   більше   цікавить,  що   зробити   з   цією  нахабною   малявкою. 

     - А   як   же   руда?  - запитує   Костя  і  показує  на   Надьку ,   яка   вже   здається   стала   в   бойову  стійку   і  готова   відбиватись.

     - Потім   і   до   неї   черга   дійде.  То  що ,   ящірко ,   як   вважаєш ,   що   я   маю  з   тобою  зробити ? - підходить   ближче  і   мені   доводиться   підняти   голову  щоб   бачити   його  обличчя.

    - Пробачити  і   відпустити. - випалюю  і  він   починає  голосно  сміятись.  А   я  залипаю   на   його  посмішку .  Все-таки  дуже   гарний  паразит.  А посмішка   то  взагалі  відпад .   З   його   зубами  можна  зніматись   в   рекламі   зубної   пасти,   а   вії   такі   довгі,   що  будь-яка   дівчина  може   позаздрити.  І  я   в   тому   числі.

    - А  знаєш,   Костян,  я  передумав,  грузимо  їх  обох  в  автомобілі.  -   різко   хапає  мене  і   перекидає  через   плече. 

    - Відпусти  мене,   козлина.  В   мене  ж   вся   дупа   зверху.  - замість  того   щоб   відпустити,  цей  паразит  проводить  рукою  по   моїх   стегнах.

     - Дійсно  зверху.  - від   обурення   я   навіть  не   знайшла   що   сказати  а   він   ляснув  все-таки   мене  по  сідницях.   А   потім   сам   обтягнув   сукню   прикриваючи  їх.

    - Ти   про   це   пошкодуєш,  гладіатор  недороблений.  Куди   ти   мене   несеш?  Відпусти негайно! - потягнувшись  вкусила   його  за   руку. 

    - Скажена, блін! - гаркнув  і   опустив   мене   на   землю.  - Тепер   доведеться  робити  сорок  уколів   щоб  не   заразитись сказом.

    - Вони   тобі  не   допоможуть.  - фиркаю .

     - Ярославе,   я   ще   довго  буду   тебе   чекати?  - до   нас  прямує   довгонога  блондинка  і   чомусь   злісно   сверлить   мене   поглядом. 

     - Чорт! - кривиться  невдоволено   хлопець.  - Я   вже   йду,   Кріс .  - відповідає  дівчині  і   віддає  мені   мою   сумочку.  - Ще   побачимось,  малявки.   Поки  що   живіть.  

     Ярослав  по  господарськи   повісив   свою   руку   блондинці  на   плече,  поцілував  і   вони   пішли.   Вся  дружна  компанія   відразу   наче  по  команді  пішла  за  ними.   Мабуть  він  їх  лідер.   Красунчик  з  блондою  сіли   в  чорний  мерс ,  але  перед  тим   як  сісти  на  місце  водія,  Ярослав  ще  раз   подивився  на  нас.  Ледь  стрималась  щоб  не   показати  йому  язика.  Ми  з   Надюхою    переглянулись

     - Хороший  такий  перший   день  навчання.  - сказала   подруга   і   ми   чомусь  розсміялись.  Мабуть  це   через  нерви.  - Блін!  Ключі.  Сумочка.  Через  всі  ці   новини  я  забула   сумочку   в  аудиторії.  Капець. - вона   розвернулась  і   побігла   назад   в   корпус.  А  я   за   нею.  Сідниці  палають  від   його   руки  і  я   стискаю   щелепи   від  люті.  Ти   ще   про   це   пошкодуєш,  красунчику. 

     Надя  побігла   на   другий  поверх   а  мою  увагу   привернув   стенд  "Гордість  інституту".  І   яким  же  було   моє  здивування,  коли  в   самому  центрі   я   побачила  фото   красунчика   Ярослава.  Мабуть  в   той   момент   мій   мозок  відключився,  бо  сама   не   зрозуміла   в   який   момент   в   моїй  руці  з'явився   маркер... 

     - Кіро!   Ти  збожеволіла. - я  аж   підстрибнула   від   голосу   подруги   який   привів   мене   до  тями.  З  жахом  подивилась  на   своє  творіння   і   кинула  на  підлогу   маркер,  наче   це  не  я,   а  він  сам   малював.   - Швидко   змиваємось  звідси   поки   ніхто   не   побачив.  Капець!   Тепер   він   точно тебе  вб'є... 

Щиро дякую, що ви зі мною.

Бережіть себе і своїх близьких.