Вітаю, мої хороші!

Роман "Лише моя" — завершено!

Книга ще декілька днів залишатиметься безкоштовною!

Буває життя плине спокійно роками, а буває змінюється в одну мить.

Всім тиші та спокою. Обіймаю!

Приємного читання!♥️

✨✨✨

Іноді життя забирає в тебе все, щоб потім подарувати набагато більше.

Дивлюся крізь панорамне вікно нашого будинку на Кіпрі на вулицю. Сонце вже повільно ховається за морем, розфарбовуючи небо у помаранчеві та рожеві кольори. Хвилі тихо накочуються на берег, а подвір’ям розноситься веселий дитячий сміх. Іду до дітей, бо вони зчинили стільки галасу, що не можу залишити їх без уваги.

— Тату! Лови!

Старший син із розгону кидає мені футбольний м’яч, як тільки я опинився на вулиці. Ловлю м’яч однією рукою і посміхаюся.

— Ну що, синку, ти вирішив батька перевірити на реакцію?

— Ти все одно не промахнешся! — сміється восьмирічний Марко.

— Бо тато найкращий! — підтримує його шестирічний Данило.

Поряд із ними до мене біжить маленька Соня, вперто намагається забрати м’яч собі.

— Дай... Міні! — верещить вона.

— Доню, він же більший за тебе, — сміюся я, підхоплюючи маленьку пустунку на руки.

Вона обіймає мене за шию й дзвінко цілує у щоку.

— Люблю тата.

І від цих простих слів у грудях стає так тепло, що важко описати. Колись я думав, що після тюрми життя для мене закінчилося. Особливо тоді, в цей перший тиждень на волі. Як же сильно я тоді помилявся, але це ж на щастя.

— Оресте!

Обертаюся. Есмеральда виходить на терасу. Легка біла сукня розвівається від теплого морського вітру, а довге волосся красиво спадає їй на плечі. За десять років вона стала ще красивішою. Мабуть, тому що тепер її очі завжди світяться щастям. Я досі дивлюся на неї так само, як і тоді. Так само кохаю, а може, іще сильніше...

Книга тут...

❤️❤️❤️