Привіт, мої хороші!

  Сьогодні діє знижка на книгу про зведених брата і сестру, яка має назву - 

"Заборонене кохання". 

    Виходжу з корпусу і мою увагу відразу привертає компанія старшокурсників які стоять біля чорного мерса. Побачивши серед них Польового намагаюсь швидко прошмигнути непоміченою. Але це не з моїм щастям.
- Ей, малявко, стояти і боятись.- крикнув Яр і всі почали реготати. Ну блін, я ж реально хотіла просто пройти.- Підійди.
- Тобі потрібно, ти й підходь.- фиркаю і бачу як змінюється його вираз обличчя.
- Знов нариваєшся? Хочеш таки по булках отримати?- от гад. В мене здали нерви і я показала йому середній палець. Щойно це зробили відразу пошкодувала. Розвертаюсь і знов біжу в корпус, а цей навіжений за мною. Я встигла лише піднятись на другий поверх, як він впіймав мене і притис до стіни. Ми обоє важко дихаємо і раптом він робить те, чого я ніяк не чекала. Притягує мене до себе і цілує в губи.

- Шалена пристрасть.

- Емоції на межі.

- Зведені брат і сестра.

- Мажор і бешкетниця.

Уривок:

     - Будуть  якісь  побажання? - вона  заперечно  хитає  головою  і  посміхається.  - Добре. - спершу  я  просто  трохи  побринькав на гітарі щоб  налаштуватись  і  подумати.  Кіра  дивилась  на  мене  і  посміхалась.  А  потім  заграв  і  заспівав  пісню  гурту  Плач Єремії - "Вона".    Дивлячись  їй  в  очі.  Бачив  що  їй  подобається,  а  в  кінці  в  її  очах  навіть  сльози  з'явилися.  Я  часто  бачив  таку  реакцію  дівчат на  мій  спів,  але  дуже  приємно  що  саме  їй  подобається.    Розчулилась  маленька.  Я  поклав  гітару  і  обійняв її.  - Моя  емоційна  дівчинка.  - шепочу  на вушко. - Аж  розплакалась.  Сподобалось?

      - Ні.  Просто  тепер  я  за  тебе  спокійна.  На  хліб  собі  заробити  зможеш. Я  знаю  одне  хороше  місце,  біля  метро,  там  багато  людей  ходить. Зазвичай  там  собаки  виють,  та  думаю  що  тобі  місцем  поступляться. - я  розсміявся  і  почав  її  лоскотати.

      - Ну  що  ти  за  зараза  така,  малинко?  Я  зараз  покажу  тобі  і  собак  і  метро  і  хліб... -  вона  сміється,  верещить  і  відбивається.

      - Припини,  коханий. Будь ласка.  Я   пожартувала... Пожартувала... - від  цього  "коханий"  стало  тепло  і  добре.  Пересаджую  її  собі  на  стегна,  занурюю  пальці  в  густе  волосся  і  пристрасно  цілую.  Малинка  застогнала  і  відразу почала  відповідати.  Яка  ж  вона  до  сказу  солодка.  Дах  зносить.  Спершу  на  підлогу  полетіла  моя  футболка,  потім  футболка  малинки.  Ковзаю  долонями по  її  талії  і  опустившись  вниз  на  сідниці  втискаю  в  себе. Моя  дівчинка  знов  застогнала.  Вона  теж  збуджена  до  краю.  Теж  хоче  мене.  Її   тіло  тремтить  і  вигинається  під  моїми  руками.  Ковзаю  на  спинку  і  розстібаю  бюстгальтер   цілуючи  ніжну  шийку.

     - Дідько!!!  Ярослав!!!  В  тебе  є  для цього  своя  кімната. - гаркнув  батько  і  ми з  малинкою  застигли.  Вона  розгубилась  і  прикрила  груди  руками.

    - Я  не  чекав  тебе. - бурчу.  Такий  момент  спаскудив.  Прикриваю  Кіру  собою  і  подаю  їй  футболку.  Вона  червона  наче  варений  рак.  А  очі  злякані  і  розгублені.  - Все  добре,  малюк. - шепочу. - Не  хвилюйся.

      - Ярослав?  - чую  жіночий  голос  і  ще  до того  як  впізнати  його,  бачу  шоковане  обличчя  малинки. - Кіра?  Що  тут... ?

     - Ти  знаєш  мого  сина,  мила?  - запитує  тато  в  Марини Сергіївни  яка  стоїть  поруч  з  ним?

     - О,  Боже! - прикриває  вона  рот  долонею. - Ярослав...

     - Мамо!  Що  це   все  означає?  Що  ти  тут  робиш? 

      - Мама? - перепитує  тато  і  спершу  дивиться  на  Кіру,  а  потім  пропалює  мене  злющим  поглядом. - Ярославе,  що  тут  відбувається?  Ти  навмисне  це  зробив?  Вирішив  таким  чином  розлучити  нас  з  Мариною?  Тому  вирішив  звабити  її  доньку?  Не  чекав  від  тебе  такої  підлості .  Це  низько!  - я  взагалі  в   шоці  і  навіть  не  відразу  зрозумів  що  він  говорить.  Перевів  погляд  на  Кіру  а  вона  дивиться  на  мене.

      - Ти  знав?  - я  заперечно  хитаю  головою.

      - Ні.  Присягаюсь,  малинко.  Я  взагалі  лише  кілька  днів  тому  дізнався,  що  в  тата  є  жінка .  Що вони  вже  місяць  зустрічаються  і  разом  їздили  відпочивати  за  кордон.  І  що  на  ці  вихідні  він  теж  поїхав  з  нею.  Знав  що  звати  її  Марина.  Але  я  не  знав  що  це  твоя  мати.  - вона  перевела  погляд  на  матір.

     - Місяць?  - повторює  ледь  чутно.

     - Кірусь...  - та малинка  її  не  слухала.  Розвернулась  і  вибігла  з  вітальні.  Я  пішов  за  нею.

     - Ярославе,  нам  потрібно поговорити.  - почув  голос  батька  та   не  відреагував.   В  мене  в  голові  все  це  поки  що  не  вкладається.  Мій  тато  зустрічається  з  мамою  Кіри... Охриніти!  

А також, сьогодні було опубліковано новий розділ книги

"Солодка ненависть"

 Запрошую!

Додому я повернувся вже після десятої. Втомлений, злий і голодний. В будинку було тихо і темно. Мабуть всі вже сплять. Мені теж зараз хочеться тільки в душ і в ліжко.
Я повільно піднявся сходами і коли вже завернув за ріг, в мене в ту ж секунду щось врізалось. А точніше - хтось... Аміна.

- Ой! - від несподіванки з її руки впав телефон і сама дівчина мало не впала. Та я встиг впіймати її за талію.

- Обережніше. - видихаю притискаючи її до себе. Така маленька і така тепла. І знов надто близько. Її волосся торкнулось мого підборіддя і я відчув аромат шампуню. І ці блакитні очі. Господи! Знов ці очі...
- В тебе талант врізатися в мене, Аміно. - посміхаюсь. Мені зовсім не хочеться її відпускати. Ми настільки близько, що я відчуваю як калатає її серце. І моє теж. Ми просто дивимось один одному в очі. Я вже забув про втому. Та й про все на світі забув.
Аміна отямилась першою. Звільнилась з моїх обіймів і зробила крок назад.
- Пробачте. - я нахилився, підняв її телефон і простягнув дівчині. - Аміна кинула погляд на екран і мало не застогнала.
- Та ну! Ну чому? Що не халепа, то моя! - я розсміявся.
- Це вже традиція.
- Дуже смішно. Вибачте, Даниле Андрійовичу. Я просто хотіла попити води.
- А я просто хотів дійти до своєї кімнати. - вона нервово посміхнулась, притиснула телефон до грудей і швидко пішла вниз. Щось було не так. Погляд інший. Посмішка наче натягнута. Наче вона сердиться. Чи боїться. Мене боїться? Чорт, я не розумію. І це дратує ще сильніше. 

ГАРНОГО МИРНОГО ДНЯ!!!