— Не заблукала, тут всюди вказівники та мапи, — привітно усміхаюся чоловікові. — Вибираю, куди спрямувати свої стопи. Щось порадите? 

— Я завжди вибираю ліворуч, — як би це не прозвучало, — розкотисто сміється Влад, показуючи на табличку з написом «Їдальня».

Сміюся, почуття гумору в братів розвинене чудово! Та й Назаренко теж вміє розсмішити. Якщо хоче… 

— А я вибираю сад статуй! — скинувши підборіддя, повідомляю чоловікові та йду прямо. 

— Тоді і я з вами. Давно збирався його відвідати. Стас казав, що там є на що подивитися! — продовжуючи посміхатися, Стуценко підходить до мене і пропонує свій зігнутий лікоть. — Тримайтеся за мене, ваше взуття не зовсім підходить для цих доріжок, — каже він, дивлячись на мої чобітки з каблучком.

Опираюся на міцну чоловічу руку, і ми не поспішаючи йдемо вперед. Розмовляємо і сміємося, обговорюючи побачене, зокрема і скульптури в стилі ню. Поки не натикаємося на Назаренка…

ДАЙ НАМ ШАНС

Оновлення щодня о 00:00!