Письменники не вигадують історії, вони їх підслуховують. Десь на межі сну й реальності, у випадковій фразі незнайомця в маршрутці, у тіні дерева, яка на секунду здалася схожою на когось знайомого. Ідея часто приходить не як спалах, а як свербіж, щось незручне, що не дає спокою тижнями. 

Персонаж народжується не з опису зовнішності, а з однієї деталі, яка чіпляє: звички гризти нігті під час брехні, страху темних коридорів, дивної любові до несмачної кави. І оп, ця людина вже живе своїм життям у голові, сперечається з тобою, відмовляється робити те, що їй прописали, вимагає там чогось. Сідаєш писати одне, а виходить зовсім інше, бо історія в якийсь момент перестає слухатися і починає диктувати свої умови.

А як у вас, звідки приходять ваші ідеї? Зі снів, розмов, спостережень?