Марті стояв поруч із Мордехаєм на командному пункті, що являв собою нашвидкуруч збиту з колод вежу, і спостерігав за битвою. Він був дуже радий, що цього разу бачить її не зблизька – вражень від абордажу у морі йому вистачило з головою.

Якби ще цей мертвяк заціпився й не коментував усе, що відбувалось…

У повітрі над полем бою ширяло кілька примар-розвідників. Здібності лицаря смерті давали йому можливість дивитись їхніми очима – і, звісно ж, він вважав своїм обов’язком розповідати все побачене Обраному. Причому розповідав бадьоро, з вогником та азартним блиском у червоних очницях.

– Дивись, хто це в нас? Це суне загін бравих паладинів! Йдуть бороти Зло – тобто нас. І зовсім не помічають банші, які сидять у засідці під землею… А ці дівчатка, між іншим, вміють вселятися. Хоп! Ой, цей бідака чогось кинувся на власний меч. Але позаяк живіт в нього прикритий обладунком, то меча він встромив собі в… Кхм. Яке прикре самогубство! А оцей взагалі – взяв та й зніс голову своєму побратиму. Мабуть, той був винен йому чимало грошей… Але цей, перший, здається, винен грошей усім іншим – бо чого б інакше вони всі напали на нього, і тепер рубають на шмаття? Трясця, інквізитори помітили примар і знищили.

Очниці некролицаря мигнули – він перемкнувся на іншого розвідника.

– А он там, на пагорбі, у заростях дикого винограду… Бачиш там десяток темних ельфів у засідці?
– Ні… – обережно відповів Марті.
– От і я не бачу! А вони там є. І от наближається взвод гномів – здається, вирішили обійти нас із флангу. Стріли летять, летять… І влучають! А стріли у темних, між іншим, отруєні. Ти колись бачив зеленого гнома? Ексклюзивно! Лише тут і зараз! Бо он той – натурально  позеленів. А цей, здається, блює… Ще й кров’ю. Фу, як некультурно! А той… Ні, ти диви, що він робить! Навіщо видряпувати собі очі? Це ж неефективно! Треба хапати себе руками за горло й душити! О, здається, він мене почув…

Вогники в очницях черепа знов мигнули.

– Загін лицарів на конях мчить уперед! Обладунки блищать, мечі наголо, вітер розвиває султани на шоломах! Вони мчать… І провалюються у вовчу яму. Ого, який у цього багатий внутрішній світ! А, ні, такий собі. У його коня – набагато глибший.
– Припини, – обличчя Марті позеленіло,і він насилу стримувався, аби його власний “внутрішній світ” не опинився на дерев’яній підлозі. – Припини зараз же!

Мордехай – не лише вправний полководець, а й природжений коментатор. Але він розповів не все!

━━━━━━༻❁༺━━━━━━

А щоб дізнатись все до кінця - читайте далі)