Я знову спробувала вирватися, відчайдушно смикаючись у його руках, але від цього стало лише болючіше. Сльози вже текли по щоках, а всередині повільно наростав відчай. Я дивилася в темряву між деревами, ніби сподіваючись, що звідти хтось з'явиться, що хтось почує мене або випадково опиниться поруч. І коли мені вже почало здаватися, що допомога не прийде, десь за кущами раптом почувся звук швидких кроків. Він був ще далеко, але для мене прозвучав голосніше за музику в бальній залі. Я завмерла, відчуваючи, як разом зі страхом у грудях спалахує крихітна, майже болюча надія.