Карета зупиняється біля водойми, і я виходжу назовні, щоб розім’яти ноги. Раптово мене накриває снопом якоїсь трави з огидним запахом. Продираюся крізь бур’ян і бачу задоволене обличчя Нарака.
— Що це?? — показую пальцем на стіг сіна навколо мене, вибираючи з волосся липкі пелюстки. Мені доведеться години дві тепер усе це вичісувати! А потім мити голову. Сподіваюся, ми зупинимося на ніч у пристойному готелі.
— Це квіти! — радісно повідомляє Нарак. — Для тебе…
— Дякую… Коні задоволені.
Киваю головою в бік тварин, які намагаються зжерти принесений Нараком бур’ян.
— Коням цього не можна, — повідомляє візник, відводячи їх убік від квітучого снопа. — Принаймні не в такій кількості. У них буде пронос…
— Спасиииибііі, любий… — шиплю на Нарака, закочуючи очі. Турботливий у мене чоловік! Проносного тільки мені не вистачає для повного щастя… Тут його на всю Тіарію років на п’ять вистачить…
Дивлюся на засмученого чоловіка, що стоїть переді мною, і мені стає його трохи шкода. Він старався… Але хто ж винен, що ботаніку вони з друзями прогуляли, а тести за нього й Белгарда писала я…