І це все? Тільки коротке «Пробач…»? 

А в принципі, що я хотіла? У нас із Назаренком нічого немає. Та й бути не може. Ми різного польоту птахи. І те, що він був зі мною відвертим і розповів про зраду дружини та про свого собаку, це ще нічого не означає. Нудно чоловікові було, вирішив підклеїтися до прислуги. А як тільки підвернулася багата і, будемо відверті, красива жінка з потрібного кола, чоловік тут же підібрав якорі й розвернув ніс свого човна за вітром. 

Автоматично ставлю телефон на ніч у режим «Не турбувати». Тепер зв’язатися зі мною може лише Діана. 

Спостерігаю у вікно, як гості роз’їжджаються. Бізнес-леді, очікувано, сідає в джип Назаренка. Вони там самі — Григорій сам сів за кермо. 

Пів ночі, як вісімнадцятирічна дурепа, підскакую до вікна від кожного шелесту. Чого я чекаю? Навіщо Назаренку повертатися в будинок Георганова? У кращому разі, він поїхав до себе, де на нього чекає пес із хворою лапою. У гіршому… Я не знаю, у якому готелі зупинилися гості Георганова…