До оповідання «Бідолашний» із серії Скло спогадів сьогодні додано 3-4 розділи. Вероніка нарешті зустрічається за чашкою кави з цим загадковим і нещасним Олександром.

Але перед тим, як я вам його покажу, хочу зробити невеличке опитування. Вероніка таке проводила поза кадром.

А ви б погодилися на чашку кави з одруженим чоловіком?

Вероніка погодилася тільки на зустріч, бо їй було цікаво. Вона не втрималася.

– Я не розумію, навіщо тобі коханка? Чого тобі не вистачає? Якщо просто сексу, то хіба не простіше замовити послуги майстрині?

– Секс, звісно, ​​важливий для чоловіка, але просто секс – це не те. Як не дивно, але нам також важливі почуття. Так, по молодості хочеться ту, у якої буфера побільше і щоб гімнастка, і в ліжку кульбіти витворяла. Але потім розумієш, що ніщо не замінить тих очей, що дивляться на тебе з трепетом та любов'ю, лагідних слів підтримки та похвали, смачного сніданку, цікавої розмови, спільних захоплень. Я кохаю свою дружину, але не відчуваю від неї того самого. Не знаю, куди поділася мила, ніжна та жіночна дівчина, з якою хотів провести все своє життя. Тепер вона вічно зайнята, стала самостійною та діловою, сама вирішує проблеми. Розумієш, просто чоловікові потрібна поряд жінка, а не інший чоловік.

– Ну не завжди, – хотілося вірити, що такий жарт хоч трохи підніме його настрій, що впав.

– Завжди, навіть у таких парах один із партнерів відіграє роль жінки.

Мій співрозмовник змінився в обличчі, став дуже сумним та зібраним:

– А ще ми перестали розмовляти по душах, тільки робота-робота-робота. В інтимному плані теж все погано. Я, якщо чесно, через таку поведінку навіть перестав її хотіти. Секс хочу, її не хочу. Але все ще люблю, нам просто комфортно разом, звикли одне до одного за стільки років.

Даємо Олександру «червоний прапорець» чи виправдовуємо його намагання бути щасливим? Ох, точно, ось він.

♥️♥️♥️ Завтра на вас чекає ще два розділи, а в п’ятницю останні два. Тож додавайте «Бідолашного» до своєї бібліотеки, щоб не загубити. Дякую. ♥️♥️♥️